«Я ніколи не думала, що опинюсь в інвалідному візку, але з кожним може трапитись що завгодно», - про свої враження від школи, реабілітацію та розповідає Мар’яна Кедик.
«Табір – це коли ти їдеш віддавати, але отримуєш набагато більше. Я потрапила у той світ, де я могла бути сама собою, де мене розуміли та не було суцільного жалю, де всі на рівні з тобою, все як я люблю».
Школа активної реабілітації для жінок з інвалідністю «Я зможу!» допомагає дівчатам здобути навички, необхідні для незалежного та активного життя. Нагадати, що навіть у візку можна бути жіночною, привабливою, рішучою та впливовою особистістю.
Життя непередбачуване та інколи кидає нам виклики, з якими впораються лише найсильніші. Людмила Поліщук набула інвалідності у 1999 році внаслідок оперативного втручання. Окрім себе вона піклується ще про свою маму, працює та запевняє, що можливо все. Головне – в це повірити.
Життєдіяльність людини може бути порушена внаслідок вроджених патологій або набутої травми. Кожен із нас зіштовхується із певними складнощами у житті, але кожен сам вирішує - приймати виклик чи «опускати руки».
Продовжуємо розповідати історії учасниць Школи активної реабілітації для жінок із інвалідністю «Я зможу!», яка пройшла з 2 по 10 травня 2019 року в м. Ірпінь, і у якій взяли участь 15 дівчат із травмами спинного мозку, що пересуваються за допомогою колісного крісла.
Травми спинного мозку, або схожі за наслідками захворювання, кардинально змінюють життя людини: від засобу пересування – відтепер лише на візку, до сприйняття себе як особистості.
Яке життя після травми хребта запитаєте ви? - Так, страх і жах. Постійне переживання, нерви і хвилювання про те, як жити і як бути далі, адже ти практично втрачаєш все, що тобі дорого. Так думав і я, до того як потрапив в це прекрасне місце «Табір активної реабілітації!»
Моей травме уже четыре года, жизнь проходит сидя в коляске. Три года я просидел дома не выходя на улицу, занимался на шведской стенке, ждал чуда, что встану и пойду, но чудо проходит пока мимо меня.
Всім привіт. Мене звати Коля і я сексоголік. Насправді це жарт і звати мене Тарас я шийник . Мені пощастило потрапити в перший заїзд, коли ТАР з учасниками почали проводити в Карпатах. Моя підготовка в Табір Активної Реабілітації почалась з дзвінка співорганізатора. Пам’ятаю як сьогодні: У вечері в кімнату влітає мама і каже, що зараз подзвонить Пчолкін. Через кілька хвилин він дзвонить, питає чи я ще не ходжу, ну знаєте трапляються чудеса і всьо такоє. Віталік запитав чи я готовий і щоб чекав на офіційне запрошення...
Привет всем друзья! Хотел бы с вами поделиться своими впечатлениями и эмоциями от своей поездки в этот прекрасный лагерь - Активной реабилитации. Это конечно очень сложно описать, лучше просто там побывать, но я попробую.