Табір уже традиційно проходив на базі Національного центру паралімпійської та дефлімпійської підготовки і реабілітації осіб з інвалідністю «Україна» (Євпаторія) з 6 до 15 вересня 2013 року. Цей табір поповнив лави інструкторів АР: Антоніна Цуркан успішно пройшла стажування, за результатами якого здобула звання інструкторки зі стрільби з лука, — з чим ми її й вітаємо!

Організаторкою табору вперше виступила Тетяна Луценко і впоралася з цією роллю блискуче. Тетяна прокоментувала свою роботу й поділилася відчуттями.

Тетяна Луценко, організаторка табору

Роль організатора була для мене новою і незвичною, але з допомогою досвідчених організаторів Олега Колпакова й Романа Чуйкова, команди інструкторів і групи волонтерів ми впоралися, і все пройшло добре. Були й проблеми, і неприємні моменти, серед них хвороби учасників, складні сімейні обставини одного з інструкторів, який мусив покинути табір. Варто також зазначити, що одне з основних правил усіх таборів активної реабілітації — сухий закон. Ми попереджаємо про це учасників ще до приїзду, а в день заїзду всі підписують документ, у якому дають згоду дотримуватися правил табору, зокрема й повної заборони алкоголю. Але двоє учасників це правило порушили, за що одразу були відправлені додому. У такі моменти стає особливо прикро: адже є величезна кількість людей, які роками прагнуть потрапити в табір, для яких активна реабілітація — перший крок до незалежного повноцінного життя, а їхні місця займають ті, хто нехтує нашою роботою й нашими правилами. Але передбачити це заздалегідь неможливо. В усьому іншому табір пройшов чудово, за що я глибоко вдячна всім, хто з нами працював, і, звісно, учасникам, які долали себе, здобували нові навички, прагнули, вчилися, брали активну участь в усіх наших заходах. Бажаю всім міцного здоров’я і сподіваюся на подальшу співпрацю!

Своїми враженнями про табір поділилися й наші учасники.

Інна Верро

Усе почалося із запрошення.

— Інно, ти обов’язково маєш туди поїхати!

Тепер я розумію, чому це було сказано. Дивитися на те, як мені допомагають пересісти зі звичайного візка у фехтувальний, моєму тренерові, напевно, набридло.

Подолавши переляк «як же я сама зможу десь бути», я почала збирати речі за списком із запрошення. Якихось дев’ять годин в автомобілі — і я приїхала до НЦ «Україна».

Мене зустріли усміхнені люди, і я поринула у світ самостійного життя. Перші три-чотири дні були дуже важкими. Я постійно кудись зісковзувала, падала й дуже часто потребувала допомоги. Мені було незрозуміло, як можна робити все самій і жодного разу за день не попросити про допомогу. Виявляється, можна. Насамперед завдяки пристосованому простору, доступній архітектурі та, звісно, навичкам, які допомогли мені напрацювати люди навколо: інструктори, хлопці й дівчата із сервісу та самі учасники табору. Моя інструкторка Інночка, як мама, ходила за мною і по десять разів показувала, що і як робити, відповідала на дурні запитання з терпінням і розумінням. Вона дивовижна людина і стала для мене прикладом. Тепер я точно знаю, якою я маю бути!

Сервіс. Це треба пояснити, бо для непосвяченого зовсім незрозуміло, хто це. Це хлопці й дівчата — волонтери, які допомагають учасникам табору. Веселі, завжди готові підхопити невмійка, що злетів з візка (як я), і завжди підстрахувати. Дуже цікаві люди, зовсім юні, але дуже цілеспрямовані.

Щільний розклад тренувань, лекцій та інших «режимних» моментів не давав часу себе жаліти й тим паче нудьгувати. Але на спілкування час був. Чудові правила, оголошені на початку табору, давали нам, учасникам, змогу знайомитися одне з одним. На сніданок, обід і вечерю щоразу треба було сідати за інший стіл, до нових людей. Отак, невимушено наминаючи смаколики, які нам готували кухарі, ми теревенили на різні теми. Ще одне правило: усі зверталися одне до одного на «ти» — і ті, кому 18, і ті, кому 50. Щось у цьому є, мушу сказати. Спілкуватися було легко. Дуже шкода, що ці десять днів промайнули так швидко, — хочеться повернути кожну хвилину.

Лекції. Подорож у світ пролежнів і розмови про інші специфічні моменти були дуже корисні. Шкода, що я лише через півтора року після травми дізналася, що таке спінальна травма і як із цим жити.

Тренування. Не могла й подумати, що колись потраплю в басейн! Що сама в нього залізу, що пропливу 25 метрів швидше за чоловіка з моєї групи. О, цей смак перемоги! Звучить пишномовно, але радість від таких маленьких перемог надихає. Дуже цікаво було потримати в руках лук і поцілити в мішень. Почути звук правильно зробленого пострілу — це круто, повірте! Виявилося, що я не забула, як тримати тенісну ракетку, і можу проїхати на візку 2600 метрів, не впавши замертво. Ми вже жартували між собою, що ми не люди з обмеженими можливостями, ми — люди з необмеженими можливостями! На техніці їзди нас учили долати різний рельєф, на основах фізичної підготовки показували, як займатися вдома. Великих висот я не досягла, але тепер для мене не всі пороги перешкода, і через п’ятисантиметрову щілину в асфальті я не опинюся в глухому куті, як раніше.

Із собою мені дали «книженцію», яку зараз читає мій чоловік і ділиться зі мною; він став більше мене розуміти й розуміти, як нам бути далі.

Я поїхала з великим багажем знань і отримала відповіді на всі свої запитання. ГАР, дякую вам! Уже сумую.

Дмитро Андрущенко

У мене компресійний перелом шийних хребців С4–С5, слабкі рухи в руках, для самообслуговування потрібна допомога. Хочу поділитися своїми враженнями про цей табір.

Я вперше потрапив на таку реабілітацію. Спробую передати свої почуття і те, чого я зміг навчитися й досягти за десять днів.

Уже з першого дня учасники потрапляють у зовсім інший світ — світ реального руху й доброзичливості з боку інструкторів і волонтерів. Графік дуже щільний, заняття з дисциплін розписані на кожен день. Ранок починається з підйому о сьомій, о восьмій сніданок, далі два заняття поспіль із перервою у 30 хвилин, потім обід і дві години відпочинку, далі ще одне тренування, після якого особистий час із душем, тоді вечеря, а о 20:00 починається лекція (бесіда), що триває півтори години, і відбій о 23:00. Ось такий розпорядок у таборі активної реабілітації.

Лекції торкнулися таких важливих тем:

• профілактика пролежнів;
• самообслуговування (тут спінальник і шийник показав спосіб повністю роздягтися й одягтися) — а це, як відомо, великий крок до самостійності; зачепили й важливе питання гігієни;
• право: доступно розклали по поличках права людей з інвалідністю, пояснили різницю між горезвісними категоріями «А» і «Б»;
• візки активного типу: які бувають різновиди і яка їхня роль у житті;
• історія створення руху активної реабілітації в Україні;
• лекція про секс, у якій докладно розповіли про складнощі та способи їх розв’язання, про те, що життя людини на візку має бути насиченим і повноцінним.

Крім лекцій були організаційні ігри й конкурси, що дають змогу краще пізнати одне одного, потоваришувати, а головне — усе відбувається в колективі: тут немає місця самотності й смутку, лише позитивні емоції. Крім того, було дві дискотеки, де йдеш у повний відрив і піддаєшся загальному настрою; самими словами емоцій не передати.

Ритм життя настільки швидкий, що на третю добу губишся в часі: забуваєш не тільки число, а й день тижня; приходиш до тями лише наприкінці табору, коли треба їхати.

Докладніше хочеться спинитися на тренуваннях.

Техніка їзди

Нас навчили правильно їздити на активних візках. Долати перешкоди — бордюри, рейки, сходинки — за допомогою поручнів або сторонньої допомоги. Усі ці дії неможливі без уміння стояти на балансі: це найголовніше вміння для подолання перешкод. Навчили правильно групуватися під час падіння й самостійно сідати у візок з підлоги. Також усі учасники пройшли тест Купера, який дає змогу визначити фізичну підготовленість організму до навантажень; варто зазначити, що геть усі покращили свої результати, дехто вдвічі — до таких приєднався і я!

Стрільба з лука

Для мене взагалі було незрозуміло, як «шийник» може стріляти з лука! Виявляється, може: є спеціальна рукавичка з гачком, якою натягують тятиву, а сам лук еластичним бинтом приматують до руки. У кого здорові руки — там узагалі проблем немає. Дивовижно й несподівано: я влучав у мішень. Звісно, не без допомоги, але влучав — і це величезний для мене стрибок.

Плавання

Навчили триматися на воді, розповіли й показали стилі плавання, якими користуються люди з інвалідністю, дихальні вправи, а головне — «відбили» багатьом учасникам страх води, а на останньому занятті влаштували заплив на час. Усе тренування в басейні нас страхують волонтери, тому заняття безпечне. Мені сподобалося відчуття свободи у воді: тіло стає невагомим, розслабляється, зникає спастика, а м’язи починають працювати на повну. Усвідомлення того, що можеш пливти, уже змушує викладатися й докладати всіх зусиль.

Настільний теніс

З цим видом спорту я вже стикався, тому зробив упор на тренування. Провели невеликий екскурс в історію і навчили основних видів подачі та правильної гри. В останній день табору відбувся тенісний турнір серед учасників.

Загальна фізична підготовка

Основи загальної фізичної підготовки включають відвідування кількох тренажерних і спеціальних залів, де провели тренування й показали, як правильно займатися і стежити за своїм тілом, як правильно розподіляти навантаження. Фізкультура для спінальника — це фундамент здоров’я, і важко переоцінити її необхідність.

Крім тренувань з основних дисциплін усі учасники відвідали фізкультурно-оздоровчий комплекс. Тут нам розповіли про ігри, у які грають паралімпійці, — регбі, баскетбол, бочу. У бочі мені вдалося взяти участь: поки не розібрався в правилах, було взагалі незрозуміло, а потім захопив справжній азарт і жага перемоги. Загалом у залі час пролетів швидко, і йти не хотілося.

Ледь не забув про марафон: його змогли пройти лише найвитриваліші й найсильніші духом. Не всі здолали 12 кіл, але багато учасників та інструкторів пройшли цей важкий маршрут.

За час табору я здобув унікальний досвід, знання й навички, які застосовуватиму в повсякденному житті, а найголовніше — знайшов багато друзів, які завжди вислухають і підтримають порадою. Велике всім спасибі!

Я щиро всім вдячний за здобуті знання й позитив. Бажаю всім удачі, сподіваюся, ще побачимося.

До нових зустрічей, ДРУЗІ!

Дмитро Черних