#Віра Цяпало: Завдяки школі я зрозуміла, що означає жити з позиції творця власного щастя, а не жертви

В 2016 році мене прооперували, в жовтні 2017 року я потрапила до загального табору активної реабілітації. В той момент я була слабка, розгублена, нічого не вміла й не розуміла, як бути далі. Вже після табору я багато чого усвідомила, почала виходити на вулицю без страху, що на мене дивляться люди. Більше почала перейматися своїм життям, вчилася пристосовуватися до нового життя. В першому своєму таборі я була вражена інструкторами, які не просто давали собі раду, а жили звичайним життям, раділи, жартували, допомагали іншим. Після того мені відносно полегшало, я стала більш активною. Мене тішить, що в перший табір я потрапила доволі швидко після операції. Адже я знаю, що деякі люди після травми по кілька років не виходять з дому, бояться і не знають що робити.

Через рік після операції ти опинилася в таборі. Що стало поштовхом для такої рішучості?

Першу інформацію я дізналась від реабілітологів. Якось так склалось, що я не вагалась й одразу почала заповнювати анкети в різні табори. Так, були вагання їхати чи ні, не було чіткого розуміння, як все відбуватиметься, але я діяла.

Хто був поряд в ці моменти?

Мені допомагали батьки, зараз я живу з ними. Деякі побутові моменти мені важко вирішити без сторонньої допомоги. Так, наприклад, я самостійно не можу вийти з дому через сходи в під’їзді.

Як ви сприймали їхню допомогу, які у вас стосунки?

Спочатку я собі не могла зовсім дати раду, тому не відпускала батьків від себе. Поступово почала їх відпускати, їхню гіперопіку відсовувати. Вони з розумінням ставились до всього й разом зі мною звикали до нового життя.

Наскільки Львів пристосований для пересування на візку?

Як вам подобається проводити вільний час чи є можливість займатися хоббі?

Я цікавлюсь психологією, тому в вільний час займаюсь вивченням цієї науки. Особистість людини, її внутрішній світ викликають в мене найбільший інтерес. Раніше подобалось фотографувати, відвідувала різні відомі й незвичайні місця. В мене економічна освіта, працювала бухгалтером, але на попереднє місце роботи не повертаюсь. По-перше, там відсутня доступність. По-друге, в мене не має такого великого бажання працювати саме в бухгалтерії. Зараз я хочу сконцентруватись на психології, систематизувати знання, розкласти все по полицях і визначитися нарешті, куди рухатися далі.

Які враження від цього жіночого табору?

Так, дійсно, суто жіноча направленість мене привабила найбільше. Я давно підписана на Уляну й Віталіка, тож всю інформацію бачила на їхніх сторінках. Дуже зраділа, коли мені запропонували приїхати, бо трохи набридла певна одноманітність. Хочеться розвитку, самовдосконалювання. Я маю рухатись вперед. В жіночому таборі лектори й інструктори приділяли увагу жіночій психології, сексуальному життю, мистецтву візажу й іншим питанням, які стосуються жінок. Я в захваті від ГАР.

Чого не вистачає особисто вам в приватному та соціальному житті?

Я не вважаю себе в чомусь дуже обмеженою. В мене є своє коло спілкування. Навіть якщо говорити про нерозвиненість інфраструктури, то при сильному бажанні я потрапляю всюди, куди мені потрібно, час від часу відвідую концерти й різні заходи. Найбільший кайф я отримую від спілкування, тому намагаюся вдома не сидіти. Вже кілька разів була в різних реабілітаційних центрах. В мене не має рожевих окулярів про те, що завтра я почну ходити, можливо з часом щось зміниться. Тому більше їжджу до центрів для фізичного розвитку, спілкування та для нових знайомств. От зараз мрію політати на повітряній кулі. Сподіваюсь, моє бажання здійсниться. Крім того, в мене багато інших мрій і планів на життя, адже воно продовжується і воно прекрасне.

Ви вже два тижні вдома, розкажіть про ваші відчуття?

Переосмислюючи все, що було на Школі, я побачила всю цінність її створення. Тут я стала більш впевненою, відкритою, побачила нові можливості і те, над чим ще слід попрацювати для більшої самостійності. Всі дівчата-учасниці, кожна зі своєю історією, допомогли ще більше впевнитися, наскільки ми всі сильні, з безперечною любов’ю до життя. А інструкторки додали натхнення до нових перемог над своїми обмеженнями, котрі переважно в голові. Я зрозуміла, що означає жити з позиції творця власного щастя, а не жертви.

З’явилися нові плани, ідеї, освоїла навички в самообслуговуванні і техніці їзди, побачила, що можу більше, ніж думала, і головне – познайомилася з багатьма прекрасними людьми, завжди готовими допомогти і підтримати. Організатори, звичайно, великі молодці, бо після такої Школи з’являється новий смак до життя, бажання ставити нові виклики і ще більше відкриватися для нового і цікавого.