#«Вирішив поїхати за кордонм, бо була перспектива відновлення здоров’я», – історія евакуації Олега Денисенка

Це — Олег Денисенко. Йому 35 років. Чоловік має захворювання зі схожими за наслідками травми спинного мозку і пересувається кріслом колісним. До війни він жив у передмісті Харкова, займався спортом і навчанням. Олег до кінця не вірив, що щось може трапитись, мав сподівання, що війни не буде. Але все змінилося 24 лютого 2022 року.

“Я з родиною почув серед ночі дзвінок. Наші друзі зателефонували і сказали, що все почалось. За декілька місяців до цих подій я знайшов роботу, але 24 лютого мені сказали: “Ми більше не працюємо, тепер ми воюємо”. З того дня всі нормальні думки розсіялись і розпочалося відслідковування всіх телеграм-каналів у пошуці новин. 

Хоча перший час мою родину не зачепили бойові дії, було неприємно дізнаватися, що десь поруч відбувається дещо жахливе. Я розумів, що у моєму випадку все дуже складно з евакуацією. Тому ми певний час жили на дев’ятому поверсі у квартирі і навіть не спускалися у підвал. Ми думали, якщо щось прилетить, будемо вирішувати все на місці. Згодом переїхали у будинок, але там також було небезпечно.  

Якось мені зателефонувала дівчина з інвалідністю. Вона сльозно кричала: “Нас може забрати Червоний хрест. Хутко збирайся! Бери найнеобхідніше. Навіть не збирайся, а просто виїжджай”. Але я не розділив ці панічні настрої. Поїхати у невідомість, аби втратити все? Я так не хотів. Я розумів, що можу потрапити у гірші умови. Переймався, що десь не буде нормального ліжка, з’являться пролежні, перестану рухатися, а вдома все таки займався реабілітацією… 

Зрештою вирішив поїхати за кордон. Мене переконала перспектива відновлення здоров’я. Це був стимул, який зрушив мене і моїх батьків з місця. Зі мною зв’язалась лідерка ГАР Анна Останкова, ми були заочно знайомі і вона знала про мене від нашого спільного знайомого. Ба більше, розуміла ситуацію у Харкові, бо також жила там. Вона розповіла мені про медичний проєкт евакуації для людей з інвалідністю, далі ми вже спілкувалися з іншою лідеркою Марією Склярук. Вона надала мені більше інформації і заповнила заявку. 

Крім Групи Активної Реабілітації, участь в евакуації брали працівники центру “АГАПЕ”. Вони були готові приїхати за мною, але у Кропивницький. Тому мені треба було знайти авто з Харкова. Це було складно, тому що усі обладнані машини вивезли, а деякі водії просто відмовилися забирати з Харкова через обстріли. Зрештою я таки знайшов платний варіант за 14 тисяч… У Кропивницькому я пересів до авто, яке направив центр “АГАПЕ”.

Потім ми добралися до Луцька. У реабілітаційному центрі я провів тиждень. Там все облаштовано для людей на колясках. У них дуже зручно і комфортно. Зокрема були тренажери, які співробітники заховали, але на моє прохання залишили вертикалізатор. 

Після цього я поїхав до “Безпечного будинку” в Польщі на транспорті “АГАПЕ”. Там медичний персонал з Швейцарії приймає рішення, куди відправити людину відповідно до його медичних потреб. Таким чином мене спрямували до спеціалізованого закладу в Німеччині. Кордон перетнув доволі швидко. 

Але я хочу повернутися в Україну. Хоча потроху звикаю до місць, де знаходжуся. Можливо, звикну до Німеччини, але від дому — не звикну. Дуже вдячна штабу ГАР, організації німців, і всім, хто допомагав мені з евакуацією. 

ENGLISH

This is Oleg Denisenko. He is 35 years old. The man has a disease with similar consequences of spinal cord injury and moves in a wheelchair. Before the war Oleg lived in the suburb of Kharkiv, he was engaged in sports and education. Oleg didn’t really believe that something could happen, he hoped that there would be no war.  But everything changed on February 24, 2022.

“My family and I heard a call in the middle of the night. Our friends called and said it all started. Several months before the war I found a job, but in 24 th of February they said to me: “We are not working anymore, we are going to war.” On that day, all normal thoughts disappeared. I started to track all telegram channels searching for news.

Although the first hour of war didn’t affect my family, it was unpleasant to know that some awful things are going on. I understood that in my case the evacuation was very difficult. So we lived on the ninth floor in the flat for a while and didn’t even go to the basement.  We thought that if something happened, we would decide everything on the spot. Later we moved into the house, but it was also unsafe there.

One time a girl with invalidity called me. She cried tearfully: “We can be taken away by the Red Cross.  Get ready soon! Take the essentials.  Don’t even pack your stuff, just leave. ” But I did not share that panic.  To enter the unknown, to lose everything?  I didn’t want that. I understood that I could get into worse conditions. I was worried that somewhere wouldn’t be a bed for me, bedsores would appear and I would stop moving. At home I was able to do some rehabilitation.

Finally I decided to go abroad. I was convinced by the prospect of recovering health. It was a stimulus that moved me and my parents forward. The leader of ARG Anna Ostankova contacted me. We knew each other but hadn’t met before. Our common friend told Anna about me. Moreover, she dealt with the situation in Kharkov, because she also lived there. Anna told me about a medical project of evacuation for invalid people. Then we contacted the other ARG  leader- Maria Sklyaruk. She provided us with more information and filled out the application form. 

In addition to the Active Rehabilitation Group, the employees of AGAPE center also took part in the evacuation process.

They were ready to come for me, but in Kropyvnytskyi.  So I had to find a car from Kharkov.It was difficult, as all the equipped cars were taken out, and some drivers simply refused to take them away from Kharkov due to the shooting. Afterall I found the paid option —  for 14 000 UAH… In Kropyvnytskyi, I transferred to the car, which “AGAPA” sent for me.

Then we got to Lutsk. I spent a week in the rehabilitation center. Everything there is arranged for people in wheelchairs. It was very convenient and comfortable there. In particular, there were simulators that employees have hidden, but on my request they left the verticalizer.

After that I went to the “Safe House” in Poland on the transport of “AGAPE”.  In that place the medical staff from Switzerland decide where people are sent according to their medical needs. So I was directed to a specialized institution in Germany.  I crossed the border quickly enough.

But I want to return to Ukraine.  Although I’m getting used to where I am. Maybe I’ll get used to Germany, but I won’t wean myself off home. I am very grateful to the ARG team, the German organization, and everyone who helped me with the evacuation.