#Враження від табору – 5 червня 2006 р. – Євпаторія

Оскільки слово Rekryterіngsgruppen я почув уперше під час лекції “Про історію активної реабілітації”, то по приїзду додому схотілося детальніше довідатися про цю організацію і її методику. На білоруському сайті ОО БАСР виявився опис методики:

Ціль проведення таборів активної реабілітації – навчити колясочника самостійно (без сторонньої допомоги) переборювати перешкоди непристосованої міської інфраструктури (бордюри, пороги, сходи) за допомогою коляски активного типу, формування психологічних установок для ведення активного і суспільно-корисного способу життя. Форма проведення табору залишається незмінною: 30 курсантів, інвалідів-колясочників, проходять курс навчання по дисциплінах:

•  практичні заняття по навчанню користування коляскою активного типу, упевнене подолання перешкод непристосованої інфраструктури, використання коляски в будь-яких побутових умовах;
•  тренування по атлетиці й гімнастиці, що навчають курсантів, які повернулися додому, уміти самостійно тренуватися, підтримувати високу фізичну форму;
• тренування по плаванню;
• тренування з аеробіки;
• тренування з настільного тенісу ;
•  стрільба з лука;
• ігрові види спорту;

А також:

•  знайомство із законодавством, що регламентує відносини інваліда й держави;
• теоретичні заняття по поводженню інваліда- колясочника в екстремальних умовах, організації власного життєвого простору й пристосування середовища перебування;
• знайомство із облаштуванням і принципами конструкції коляски активного типу, з особливостями фізіології колясочників;
• навчання запобіганню виникнення пролежнів і запалень сечовивідних шляхів і самогігієні, сексуальній грамотності;
• організація правильного харчування при веденні активного і здорового способу життя;
• екскурсія в місто, інші заходи,які дозволяють закріпити навички й придбати психологічну незалежність від прикутості до коляски;
• неформальне спілкування між курсантами, курсантами й інструкторами.

Методика таборів активної реабілітації була надана шведською неурядовою організацією REKRYTERІNGSGRUPPEN for actіve rehabіlіtatіon. Головною особливістю таборів активної реабілітації є принцип “рівного навчання”, це значить, що всі інструктори – тільки інваліди-колясочники, у тому числі представники Швеції, Польщі, Литви, України. Організаційне забезпечення здійснюється також інвалідами колясочниками.

Допомога в проведенні табору робить т.зв. “сервіс” із числа волонтерів (не менш 16 чоловік у кожному таборі), з відповідною підготовкою. Сервіс здійснює страховку курсантів на тренуваннях і в побуті, забезпечуючи травмобезпечність, поки курсанти не навчаться впевнено й самостійно користуватися коляскою активного типу. Підсумком проведення таборів є придбання колясочниками знань і вмінь для незалежного від сторонньої допомоги проживання, що дозволяє вести активний спосіб життя. Завдяки участі в таборі активної реабілітації багато колясочників одержали можливість знайти роботу, знайти родину, дітей, зайнятися спортом, почати активно допомагати людям, що потрапили в таке ж положення (сівши в коляску), тобто знаходять активну корисну життєву позицію.

Наш табір проходив з 5-го по 16-е червня, але учасники (ті, яких навчають,) перебували там з 6 по 15, перший і останній дні призначені для підготовки/здачі житла й устаткування. Усього на табір були запрошені 21 чоловік з міст Армянск, Євпаторія, Керч, Красногвардейск, Саки, Сімферополь, Севастополь; з них 6 жінок і 15 чоловіків.

Нас зустрічали керівники зборів, інструктори, стажисти й група сервісу – усього 23 представника, з них 7 добровільних помічників зі студентів-реабілітологів і медиків. Ще кілька людей поєднували участь у таборі з іншими заходами в центрі. Географія досить велика: Київ, Крим, Львів, Миколаїв, Полтава, Херсон і навіть Мінськ.

Кожному вручали бейджик з ім’ям, але тому що деякі повторювалися – я став Алексом. Після заповнення невеликої анкети старший по кімнаті (він же інструктор по одній з дисциплін) проводив у кімнату. У кімнаті 6 ліжок, спочатку це насторожило, тому що й 4 у Бурденко здавалися межею. Але з’ясувалося, що це один з елементів методики – спільне проживання й спілкування, як правило, у кімнаті жили 3 учасники, інструктор, стажист і помічник. Частину кімнати займав обладнаний санвузол з душовою, що виявилося дуже зручним у розрізі запропонованого розпорядку. Повинен відзначити, що якихось незручностей від проживання у великій кімнаті в мене не виникло, навпаки – було весело й цікаво.

Після розміщення нас погодували обідом і запросили на баскетбольну площадку для знайомства. На початку із вступним словом виступили керівники зборів, потім кожний коротенько розповів про себе.

Далі нам були повідані основні правила проведення подібних зборів:

• всі лекції й практичні заняття проводять колясочники;
• програма занять загальна для всіх і всі заходи обов’язкові для відвідування;
• украй небажані запізнення й розмови по мобільному під час занять;
• щоденний душ після тренувань;
• сухий закон;
• не дозволяється залишати територію табору.

Надалі  плакати, розміщені в коридорі корпуса нагадували нам про розпорядок дня:

Основний розклад розміщений посередині й містить у собі три тренування:

• техніка їзди на колясці;
• атлетична підготовка;
• спортивна дисципліна.

На заняттях по техніці  їзди нас навчали самому широкому спектру навичок:

• втримання коляски на балансі й вихід з нього;
• способи падіння назад – на виставлену руку й з групуванням;
• подолання порогів, бордюрів (нагору й донизу) і їхніх комбінацій;
• подолання високих бордюрів з одним або двома помічниками (нагору й донизу);
• підйом по пандусу, спуск із нього на балансі;
• спуск по сходах без поруччя – самостійно або зі сторонньою допомогою;
• підйом і спуск по сходах з поруччям, у т.ч. з помічником;
• пересаджування в автомобіль;
• спуск на підлогу й повернення в коляску.

Крім цього заняття включали початковий і заключний тести Купера (відстань, подолана за 10 хвилин), підсумковий слалом на час, різні рухливі ігри. На заняттях по техніці було задіяно найбільше  персоналу – три інструктори, два стажисти, чотири чоловіки на страховці, іноді їм ще допомагала адміністрація.

Нас же спочатку розділили на три групи по 7 чоловік, тобто на кожній дисципліні працювала одна група. Я потрапив у групу 2. Спочатку інструктори докладно розповідали й показували спосіб виконання тої або іншої вправи. Потім ми розділялися на 2- 3 підгрупи й відпрацьовували техніку під доглядом і зі страховкою багаторазовими повтореннями.

Альона (у зеленому) і Аліна (у рожевому)

У надійних руках

Другим тренуванням у нас була атлетична гімнастика або “не дуже важка” атлетика. Заняття проходили в тренажерному залі й у залі штанги, хоча важче грифа ми нічого не піднімали.

Завданнями цієї дисципліни були:

• зміцнення м’язів рук і тулуба, які використовуються для їзди на колясці, у т.ч. з перешкодами;
• формування зовнішнього вигляду, але це стосувалося тільки чоловіків, жінки й так були привабливі.

Заняття не припускали роботу з ослабленими м’язами ніг, це доля фахівців у відповідних умовах – санаторію. Але не варто думати, що з нами займалися дилетанти, керівники зборів – працівники системи “Инваспорт” з вищою фізкультурною освітою.

Після таких навантажень обід був зовсім не зайвим. Їдальня перебувала саме між спортзалом і нашим спальним корпусом. Годували досить пристойно: салати зі свіжих овочів, фрукти, соки, ну й інше згідно меню.

Після обіду передбачався відпочинок, і він був дуже до речі, з огляду на те, що десь із 7:30 ми постійно перебували в колясках. Доводилося навіть ставити будильник, щоб не спізнитися на тренування.

Остання дисципліна була ознайомлювальна, займалися через день настільним тенісом і стрільбою з лука. Мені сподобалося те, і інше. Лук я тримав перший раз у житті, але виявилося, що з 5 метрів можна вести кучну стрільбу навіть із закритими очами. До того ж, заняття луком добре тренують м’язи спини.

Цей репортаж написано користувачем форуму Sci-Rus sidnet та передруковано українською мовою зі сторінок сайту.