У серпні 2001 року внаслідок невдалого пірнання чоловік отримав травму — компресійно-осколковий перелом хребця на рівні С-5. Відтоді користується кріслом колісним та якісно, гідно й цікаво простує життєвим шляхом. Має активну громадянську позицію. Олексій є активним учасником багатьох проєктів ГАР та багато робить для створення безбар’єрного простору в Україні. Грав у регбі. Любить риболовлю та активно залучає до неї інших. Це не тільки улюблене заняття, але й спосіб перезавантаження.

Про малу батьківщину

«Народився у Вінниці. Коли мені було 3 роки, батьки переїхали в Київ. Тож я не корінний киянин. Люблю рідну Вінниччину, знаю добре краї, звідки мої батьки родом і де живе багато наших родичів».

Про життя до травми

«До травми встиг вивчитись на майстра оздоблювальних робіт V розряду. В інститут не встиг — забрали в армію. Службу ніс у прикордонних військах. Майже одразу після повернення з армії влаштувався на роботу. На жаль, не за своїм фахом. Подався в комерцію. Тоді, це 1995 рік, були фінансово складні часи для всієї країни: усі крутились, як могли. Потім одружився. Згодом почав працювати вже сам на себе. На момент, коли отримав травму, у нас з компаньйоном були два невеличких магазинчики з автозапчастинами й робочий автомобіль ВАЗ-2106».

Власний бізнес і наявність інвалідності: чи можливо?

«Після ураження спинного мозку, пройшов доволі довгий період, поки я наважився знову спробувати себе в приватному підприємництві. На ринку, біля свого будинку, я взяв в оренду приміщення й відкрив магазинчик з побутовою хімією. Спочатку один… Через деякий час крамничок було вже три… Спочатку брав на роботу продавщиць. Наче все було добре, а згодом почались нестачі. І врешті-решт залишився один магазин. Найбільший з тих, що були й у якому працювали продавцями я, мій брат і наша мама».

Про власну родину

«Зі своєю дружиною я познайомився ще в далекому 1992-му. Вона дочекалась мене з армії, і 1997-го ми одружились. А 2001-го року, саме коли дружина була на 8-му місяці вагітності, я отримав УСМ.

Колись довелось навідатись до школи, у якій донька навчалась. Заклад зовсім недоступний. І я на той час ще не знав, що таке ДБН і т. ін. Ми з братом піднялись великими сходами перед центральним входом і потрапили в приміщення школи. Якби це трапилось сьогодні та в разі відсутності пандусу, швидше за все, їм би довелось вийти до мене на вулицю».

Про ГАР у житті Олексія

«На Табір активної реабілітації я потрапив в 2007-ому році, куди мене запросив Володимир Азін. Саме там я побачив, як можна покращити якість життя. Зрозумів, що все можливо — треба тільки захотіти, прагнути цього.

Після табору мене взяли стажером на настільний теніс. Згодом я вже був інструктором з трьох дисциплін: настільний теніс, техніка їзди, загальна фізична підготовка. Одного разу навіть був організатором табору.

Після проходження першого табору, долучення до діяльності ГАР моє життя стало насиченим і значно активнішим. Я почав керувати автомобілем з ручним керуванням, самостійно складати крісло колісне та класти в авто й навпаки. Я став максимально самостійним».

Про життя людини на кріслі колісному в період повномасштабного вторгнення

«Під час повномасштабного наступу на нашу землю я і всі мої рідні перебували вдома в Україні. Мені тричі пропонували виїхати за кордон, але я кожен раз відмовлявся. Не бачу я себе ніде, окрім України, де народився і виріс… Як кажуть, де народився — там і згодився!

Після 24 лютого мене наче розривало зсередини: хотілось щось робити, бути чимось корисним. Перший час були перебої із цигарками, то ми з братом на моєму авто їздили по заправках, шукали ходові цигарки, які більшість курить, брали пару блоків плюс пару пакетів мінеральної води і потім роздавали хлопцям на блокпостах, що неподалік від мого будинку.

Якось мені зателефонували. Це була військова лікарка й попросила знайти крісло колісне для пораненого з Гостомеля, приїхати до хлопця в лікарню. І все закрутилось. (ред.: раніше ми розповідали про Богдана Суглобу,  який зазнав травми хребта й ураження спинного мозку внаслідок обстрілу з російського БТРу; у рамках програми “Перший контакт” Олексій став наставником цього юнака).

Знову долучився до діяльності ГАРу: почав отримувати гуманітарну допомогу з Львівського ХАБу й розвозити по Києву».

Про роботу інструктором Першого контакту: важливість і доречність

«Коли ти сам на кріслі колісному, бути інструктором Першого контакту, як і інструктором на Таборі активної реабілітації, означає працювати за принципом «рівний рівному». Це показово і дієво. І коли приходиш до хлопця чи дівчини в лікарню перший раз, бачиш, у якому він / вона фізичному й моральному стані, працюєш із ним. І через деякий час, дивишся, як він чи вона з гарним настроєм, на кріслі колісному активного типу сміливо й самостійно прогулюється парком та отримує від цього задоволення. І тоді собі думаєш: так, усе, що ти робиш, вартує того, щоб цим займатись!»

Про плани на майбутнє

«Спочатку треба перемогти в цій війні, а потім вже будуватиму далекоглядні плани. Поки працюємо — робимо все, що від нас залежить, щоб наближати перемогу України!»