До міжнародного дня людей з інвалідністю в ефірі Сніданок 1+1 говорили про те, як в українському суспільстві сприймають людей з інвалідністю? Тема потребує постійної уваги. Нам усім потрібно створити безбар’єрну країну. Щодня кількість людей з інвалідністю збільшується. Такими є наслідки російсько-української війни.

До актуальної розмови запросили нашу лідерку Уляну Пчолкіну. Гостя програми спробувала пояснити, чому саме такі результати згаданого соціологічного дослідження, а також наголосила на важливих питаннях, які необхідно сьогодні розв’язати, щоб Україна стала країною, привітною для кожного свого громадянина.

Уляна озвучила важливі тези. Ділимося ними з вами.

Що означає «не бачать»? — Не бачать, найперше, тому що людям з інвалідністю складно подолати бар’єри, які є в їхньому приміщенні, в житловому фонді, в середмісті, — важко просто вийти у світ, щоб їх побачили. Також нелегко здолати той психологічний бар’єр, який утворився через безперервну боротьбу з архітектурними перепонами.
Однак суспільство не варто постійно критикувати стосовно цього питання. Ми маємо вести просвітництво, постійно говорити з кожним, пояснювати… З людьми з інвалідністю говорити про те, що їм варто виходити з дому, конкурувати з іншими. І з суспільством потрібно розмовляти…

Люди з інвалідністю не існують десь у вакуумі, окремо від всіх інших. Люди з інвалідністю, люди без інвалідності — це ми з вами, це і є суспільство. Ми повинні взаємодіяти один з одним.

Передусім важливо розуміти, що таке «інвалідність». І це не завжди йдеться про фізичний стан людини. У кожній особі з інвалідністю найперше потрібно бачити Людину.

Нам усім варто усвідомити, як уже говорила Оля Руднєва, CEO Superhumans Center: ми — країна з інвалідністю.
Сьогодні інвалідність отримують люди внаслідок поранень, яких зазнали, захищаючи нашу землю від російського ворога. Водночас інвалідність постійно виникає через інші життєві обставини: у побуті, у цивільному повсякденні. Ставлення суспільства до всіх цих людей різне. Причина цьому — війна. Вона впливає на свідомість кожного. Наша організація «Група активної реабілітації» в рамках різних проєктів — програма «Перший контакт», табори й ін. — працює з особами, які мають ушкодження спинного мозку, і незалежно від того, чи травму вони зазнали в цивільному житті, чи в бою. Стараємося допомагати всім, хто звертається. Але безумовно, люди, що захищають кожного з нас, завжди викликатимуть повагу, вдячність та особливе ставлення. Вони — наші герої сьогодні й назавжди! Героїзація через інвалідність не повинна відбуватися. Герої — це ті чоловіки й жінки, які сьогодні відстоюють нашу свободу на бойових позиціях. Не інвалідність їх робить героями, а відважний вчинок бути на захисті свого народу.

Наявність інвалідності не повинна викликати в інших співчуття. Натомість має бути емпатія. Потрібно дотримуватись елементарних правил культури в спілкуванні (ставити нетактовні запитання малознайомим людям як-от «чому ніжки так схудли?», «чи ти зможеш народити?» і под. — це моветон). А також слід розуміти: очевидна інвалідність — не факт, що в людини все погано в житті.
Варто відходити від медичної моделі сприйняття інвалідності (ніби це хвороба, порушення, неспроможність). Сьогодні прагнемо, щоб кожну людину приймали, найперше, як особистість. Потрібно прибирати бар’єри, допомагати долати їх. Бо саме бар’єри є тією інвалідністю, наприклад: для людини з поганим зором — це відсутність окулярів, для людини на кріслі колісному — це сходинки чи високий поріг і под. Слід розглядати інвалідність як соціальний фактор.

Саме бар’єрність, недоступність є проблемою для осіб з інвалідністю. І ще — питання працевлаштування: низький відсоток людей, що мають певні порушення, працює. Щоб розв’язати проблему працевлаштування цієї категорії людей, потрібно змінювати закон (зараз Ліга сильних саме промотує ці зміни), створювати безбар’єрність і постійно правильно комунікувати як з роботодавцями, так і з потенційними працівниками з інвалідністю, розвінчуючи раніше складені стереотипи, упередження та долаючи стигму.

Тема осіб з інвалідністю потребує нашої уваги щодня. Через фізичні, сенсорні, психічні, інтелектуальні або ментальні порушення, людина стикається частіше з різними перепонами на життєвому шляху. Ми маємо створювати безбар’єрну країну, у якій особа з інвалідністю комфортно почуватиметься повсюди й завжди.