Ми вирішили взяти коментар у декількох людей з нашої ГАРної команди, які наразі перебувають у Німеччині. Такий досвід дасть нам можливість порівняти умови доступності для людей з інвалідністю в Україні, оцінити та мати орієнтир, до чого прагнути при розбудові доступної для всіх наших громадян країни.

Марія:

«З того моменту, як я опинилась в Німеччині не як туристка, а як людина з необхідністю більш тривалого перебування, я почала оцінювати в дії «право людини на вільне пересування». Що ж, варто це відмітити: тепер я не дивлюсь під ноги, гуляючи вулицями міста чи перетинаючи дорогу навіть з трамвайними коліями, це стосується і великих міст, і малих сіл. Абсолютно доступний міський та залізничний транспорт. Я взагалі забула переживати за доступ до вбиралень. Всюди є ліфти, хоч і з чергами людей на кріслах колісних, їх багато, на відміну від, наприклад, Києва. Чому? Тому що німці елементарно можуть вільно пересуватись, і їм не треба володіти навичками користування кріслом колісним, стрибаючи по бордюрах та сходах. Щоб заправити авто, треба вийти з машини. Це єдині недоліки, які мені довелось побачити в Німеччині, які стосуються безбар’єрності. Хоча місцеві завжди мають невдоволення стосовно безбар’єрності, — процес вдосконалення не закінчується, і це мене справді   вражає».

 Наталія:

«Як і іншим користувачам кріслом колісним, для мене було важливо мати доступність у побуті. Мені пощастило із житлом. Це невеликий гуртожиток, який раніше був будинком для літніх людей. І в ньому є кімнати, пристосовані для людей на кріслі колісному, туалетна і душова кімнати з елементами універсального дизайну. Взагалі, більшість будівель, особливо державні установи, офіси, приватні клініки, теж є доступними для людей з інвалідністю. А це широкі двері, ліфти зі зручними кнопками виклику, шрифтом Брайля та звуковим інформуванням, плавні переходи або взагалі без, обов’язково є туалет для людей з інвалідністю і повсюди знаки, як до нього дістатися. Взагалі доступних туалетів по місту багато. І при наявності підтвердженої інвалідності можна мати персональний ключ від кожного. Це дуже зручно для планування свого дня і справ. Щиро вірю в те, що і в Україні відбудуться позитивні зміни в напрямку доступності, у всіх сферах».

Катерина:

«Для мене питання доступності надважливе, адже я мама двох дітей (так, безбар’єрність важлива всім: мамам з колясками, людям похилого віку та ін.) та дружина чоловіка, який пересувається за допомогою крісла колісного.

Чи відрізняється доступність у Німеччині та в Україні? Так.

Ми живемо в маленькому містечку, такому як Ірпінь, з якого ми були вимушені поїхати через війну. Вражає доступність німецького містечка, усіх установ, магазинів, транспорту в ньому. На пальцях можна перерахувати місця, де є бар’єри? Україна має прагнути до рівня, коли немає до чого причепитись в питанні безбар’єрності. Наша родина повернеться додому, коли там буде безпечно для дітей. Ми підтримуємо проєкт «Безбар’єрність західної частини України від ГО ГАР», бо віримо, що саме їм до снаги змінити ситуацію по всій країні, й кожен, хто має інвалідність, буде почувати себе повноцінним членом суспільства і вільно переміщатися, не думаючи про те, який маршрут прокласти, піти туди, куди хоче/треба, не з’ясовуючи попередньо, чи є відповідні умови. Безбар’єрність має стати нормою!»