#Анна Грицюк: Травма нікого не зупиняє

З 17 років я хворіла на системний червоний вовчак. В 2014 році ця хвороба дала ускладнення. Вона практично зжирає мою імунну систему. Й так сталося, що на моєму спинному мозку з’явився набряк. Я з ним ще певний час ходила, а в один момент стало набагато гірше й це призвело до коляски.

Все це відбулось в серпні, неочікувано, в одну мить. В мене збережена чутливість в тілі, я можу встати на ноги, можу пройтися з ходунками або палицями, але це небезпечна ходьба. Її можна розвивати, весь час витрачати на реабілітації, але я вже так втомилась за два роки постійної реабілітації. Ми живемо тільки ними, не можемо нікуди поїхати, бо збираємо гроші на реабілітацію. Я для себе зробила висновок, що я спроможна вдома зробити багато чого стоячи, але я маю навчитись їздити на колясці. Я хочу долати великі відстані, гуляти в такому темпі, в якому гуляє моя подруга.

Ви живите з батьками, хто допомагає вам зараз?

Так, я зараз живу з батьками. Але маю власну квартиру, яка на жаль зовсім не пристосована до самостійного життя. Вона розташована на п’ятому поверсі в будинку без ліфта. В квартирі я пересуваюсь за допомогою ходунків, тому що коляска завелика для таких розмірів. Зараз ми шукаємо нову квартиру. Я хочу жити окремо.

З одного боку, ви тривалий час жили з певною хворобою й до багатьох труднощів звикли. З іншого боку, це все ж таки, інакше захворювання. Розкажіть про свій моральний стан, як справлялись з труднощами?

Було несолодко, рік депресії. Це був переломний момент. Я просто не могла себе сприйняти. Відбулось роздвоєння життя, з цим змиритися було важко. Я нікуди не могла й не хотіла виходити.

Яка основна причина відмови від спілкування?

Я боялась людей й не бажала, щоб на мене дивились. А потім загадала, що до травми я так само дивилась на людей на колясці, бо мені було цікаво, побачити, як вони пересуваються, як долають певні перешкоди, як живуть. Тепер я спокійно ставлюсь до всіх, хто на мене дивиться. Я сама була такою.

Гіперопіка з боку родичів часто заважає адаптації. Як склалося в твоїй родині?

Спочатку вони дуже опікувалися мною, звичайно, в той час я потребувала їхньої допомоги. Але в реабілітаційному центрі мамі одразу сказали, що багато з чим я зможу самостійно впоратись. Й це змінило їхнє ставлення.

А взагалі змінились якось стосунки з батьками після травми?

Спершу, я була дуже нервовою. Мій моральний стан був не надто оптимістичний. Але згодом стосунки з батьками змінились на краще. Ми стали більше часу проводити разом. Адже раніше я вчилась у Польщі й рідко приїжджала додому. Тож травма навіть нас зблизила.

Як сьогодні складається ситуація зі сприйняттям себе?

Ідеально. Сьогодні мені абсолютно комфортно у всьому.

На твій погляд, що найбільше допомогло досягти такого стану?

Спостереження за іншими дівчатами в соціальних мережах, особливо за Уляною, мене дуже надихає. Іноді думаю, що коляска стає трендом.

Ви розповіли, що втомлювались від реабілітаційних центрів. Де дізнавались інформацію про такі центри й хто наполягав на них чи це було ваше особисте бажання?

Основну інформацію ми дізнаємось через соціальні мережі й вже знайомих людей. Мене ніхто не вмовляв, я завжди сама приймала рішення. Не дивлячись на мою втому від реабілітації, в цей табір я вирішила їхати без жодних вагань. Це ж ще й жіночий табір – це круто.

Чого ти найбільше очікувала від ГАРу: познайомитись з дівчатами чи чомусь навчитись?

Я воліла навчитись й опанувати новими навичками. Я знала, що тут буде класно.

Що найбільше тебе вразило тут?

Найбільший вплив на мене справили історії дівчат. Я була вражена, що вони працюють, створюють родини й радіють життю. Мені подобається, що вони повертаються до свого минулого життя, яке було до травми. Я завжди кажу, що травма нікого не зупиняє. Я шкодую, що рік витратила на депресію. Раджу іншим, хто опинився в подібній ситуації, не панікувати. Розумію, що це складно, але воно того варте.

Які у вас зараз плани?

На жаль, зараз я не зможу знайти себе й зрозуміти, чим я хочу займатися. В будь-якому випадку я планую здобути освіту, адже моє навчання було перерване.