Група Активної Реабілітації

#Ще трошки і ми серед своїх: історія одного кохання і порятунку в часі війни

Вони знайомі майже все життя: одна школа, одне маленьке село, одне середовище.

Юлі ― 24, Владу ― 29, разом вже майже 6 років і вже як кілька тижнів ця пара стала подружжям. Родом вони з Луганщини, зараз їхнє село в окупації. Це історія не про інвалідність чи травму, вона швидше про любов, завдяки якій можна подолати все. 

Коли ми познайомились з Юлею та Владом, були вражені їхньою поставою: відкриті, сміливі, щирі. Влад військовий —  у 2014 році він пішов в АТО. Один вихідний день його відпустки у 2016 році перевернув життя з ніг на голову. Влад отримав травму хребта, з того часу його ногами стало крісло колісне. Юля, його дружина, у всьому йому допомагає — така справжня надійна міцна опора, попри свою тендітність.

Юля дружина Влада

24 лютого вони прокинулись від дзвінка мами: «“Візьміть документи й найважливіші речі, спакуйте сумки”,  ―  сказала мама, я подумала, що вона жартує, сонними ми не зрозуміли про що мова. Виявилось, що не жарт ― почалась війна», ― ділиться спогадами Юля.

Їхнє село окупували за 3 дні. Пара доволі довго зважувала, що робити, як виїхати, чи пропустять їх, а якщо доведеться власними силами, то як і де проїхати коляскою. А ще переживали, бо Влад військовий в нещодавньому минулому, хоч і у колясці, але коли це спиняло росіян. Деякий час шукали перевізника, моніторили напрямки, куди ще випускають. Водій, якого знайшли мав перевезти їх через вісім ворожих блокпостів, на котромусь із них російські військові наставили зброю на водія і сказали, що далі вони (Юля та Влад) не поїдуть. 

«Складно опиратись, коли перед тобою озброєнні люди, ми прийняли рішення рухатись далі своїм ходом, відпустили водія і разом ще з понад сотнею людей рушили до підконтрольної Україні території. Нас дуже підтримували ці люди, то несли наші речі, то допомагали мені з коляскою»,  ― ділиться Юля.

«Ми розуміли, що ось ще трошки і українські військові, ще трошки і ми серед своїх. Ще трошки… Так і добрались до Харкова, а ось тепер у Львові, завдяки ГАРу, живемо в готелі “Гетьман”, який дозволив нам залишатись стільки, скільки потрібно  ― тут чудові люди»,  ― розповідає Влад.

Влад Робочий

Тут у Львові, вони прийняли рішення одружитись, всі ці випробування лише укріпили їхні стосунки. Про свої плани розповідають коротко, що зараз їдуть за кордон, там Влад ще пройде дообстеження, якого потребує після операції на хребті, через дискомфорт у області травми. Всі свої мандри-поневіряння сприймають, як медовий місяць і дуже мріють, що вже найближчим часом повернуться в Україну, у своє рідне село. Юля каже, що завжди хотіла розвивати і вкладати в свій край, їй подобається займатись сільським господарством, фермерством, робота на землі її надихає. Влад мріє, працювати у сфері ІТ, але каже, що з добрим інтернетом можна працювати й з рідної Луганщини, лиш проведе в село цей добрий інтернет для себе і сільських дітей, бо це ж можливості і для навчання, для розвитку, свого часу він їх не мав. Обоє мріють про перемогу України в цій війні, як і мільйони українців. 

Подружжя Юля та Влад

Ми бажаємо молодятам довгих та щасливих років життя, нехай їхні мрії здійсняться якнайшвидше. 

Підтримати нас та допомогти з порятунком людей з інвалідністю та їхніх родин можна тут

ENGLISH

They have known each other almost all their lives: same school, a small village, common surrounding.

Yulia is 24, Vlad is 29, they have been together for almost 6 years and a few weeks ago the got married. They come from Luhansk region, now their village is under occupation. This story is not about disability or trauma, it is rather about love, thanks to which everything can be overcome.

When we met Yulia and Vlad for the first time, we were impressed by their posture: open, courageous, sincere. Vlad is a military man — in 2014 he went to the ATO zone. One day off of his vacation in 2016 turned his life upside down. Vlad suffered a spinal injury, so since then his legs have been substituted by a wheelchair. Julia, his wife, helps him in everything – she is such a reliable strong support, despite her fragility.

On February 24, they woke up from mom’s call, “‘Take the documents and the most important things, pack your bags,'” mom said, I thought she was joking. Being sleepy, we didn’t understand what she was talking about. It turned out that it was not a joke – the war began,” Yulia shares her memories.

Their village was occupied in 3 days. The couple was thinking what to do for a long time. How would they get away? Would Russian soldiers let them go? How to leave the village in a wheelchair? And they were also worried, because Vlad was a military man in the recent past, albeit in a wheelchair, but this fact never stopped Russian occupants. For some time they were looking for a carrier, monitored the directions which were available for leaving. The driver, who agreed to help, went through eight enemy checkpoints, and at one of them the Russian military pointed weapons at them and said that they (Yulia and Vlad) would not go further.

“It is difficult to resist when you see armed people in front of you, so we decided to move on our own. We said goodbye to the driver and, together with more than a hundred people, moved to the territory controlled by Ukraine. We were supported by these people, they carried our things, then they helped гі with the wheelchair”, Yulia shares their story.

“We understood that we needed to wait just a little bit more to see Ukrainian militaries, and to be among Ukrainian people. Just a little bit more time… So we got to Kharkiv, then – to Lviv. Thanks to Group for Active Rehabilitation, we live in the Hetman Hotel, which allowed us to stay as long as necessary – there are wonderful people here,” says Vlad.

Here in Lviv, they decided to get married, as all these trials only strengthened their relationship. They share their plans very briefly: they are now going abroad, where Vlad will still undergo additional examination, which he needs after spinal surgery, due to discomfort in the area of injury. They perceive all these wanderings as a honeymoon and they dream to return to their village in the nearest future. Yulia says that she has always wanted to develop and invest in her homeland, she likes to be engaged into agriculture, farming, because this type of work inspires her. Vlad dreams of working in IT, and he is sure that with a strong internet connection he can work from native Luhansk region. So his goal is to provide fellow villagers with internet. It will give a lot of opportunities for study and development, which he did not have himself before. Yulia and Vlad both dream of Ukraine’s victory in this war, as do millions of Ukrainians.

We wish the newlyweds long and happy years of life, may their dreams come true as soon as possible.