#Порятунок з Маріуполя від «руського міру»: історія евакуації Алли Ашихміної

У Маріуполі — усе життя Алли Ашихміної: тут вона народилася, вчилася, зростала. Викладала англійську та новогрецьку, російську для іноземців. Постійно удосконалювалась в улюбленій професії. Її студенти — із різних куточків світу. Через невдало зроблену операцію жінку паралізувало, і зараз вона пересувається на колясці. Найближчою людиною для дівчини є бабуся, яка з дитинства  дбала про неї… Сьогодні вони — обидві Алли — разом рятуються від “руского міра” й тікають із рідного дому. 

Ранок 24 лютого: “Ми прокинулися не через вибухи, оскільки живемо в порту й у нас ще не було чутно. Мене розбудив дзвінок. Це телефонував друг із Києва, який і сповістив про початок війни”. Почали збирати речі, хоча не покидала надія, що все минеться. Думали, що буде так, як і 2014, а тоді місто протягом місяця було відвойоване. 

Увесь час моніторили новини. Маріуполь бомбили. Алла з бабусею залишалися вдома з думкою, що скоро все буде спокійно. Згодом у їхньому будинку вимкнули світло, воду, газ, не стало зв’язку. Ще певний час пожили в таких умовах. “От наприклад, щоб воду закип’ятити, в тазик насипали землю й намагалися розвести вогнище”. Сусід розповів, наскільки небезпечні ці спроби з вогнем, та далі з водою, підігрівом та іншим допомагав жінкам. А вони навзаєм пригощали чоловіка.  Харчі в них були завдяки бабусиним запасам. “Совєцький досвід “робити припаси” став у нагоді“, — з усмішкою розповідає дівчина. Та коли вже почали падати авіабомби біля будинку, зрозуміли, що треба рятуватися… 

Алла з бабусею сповістили знайомих, що живі та потребують допомоги. І вже 29 березня за жінками приїхав із Дніпра хлопець-маріуполець і вивіз до Дніпропетровської області. Там на місці добрі люди допомогли з поселенням. Крістіна Кузьмінова розповіла, що людям з інвалідністю, зокрема тим, які пересуваються за допомогою крісел колісних, виїхати за кордон можуть допомогти в Групі активної реабілітації, і дала посилання на організацію. “Через тиждень ми сконтактувалися з ГАРом, далі я вже заповнила анкету й ми разом думали, як рухатися далі”. Після спілкування з лідeркою організації Марією Склярук в Алли з’явилася впевненість відчуття безпеки йрозуміння — ми не одні. 

Придбали квитки на потяг і поїхали у Львів. Марія Склярук наперед домовилася й у Львові жінок поселили в “Джерело”. Далі поїхали в Луцьк і в Польщу. “Відчуття повної безпеки й спокою було вже в Польщі, коли я зрозуміла: тут ракети вже точно не дістануть!“

Певний час Алла та її бабуся мешкали в Safe House for Disabled Refugees. У них були позитивні враження від перебування в Безпечному будинку для біженців з інвалідністю: “100-відсотковий комфорт. Гарні умови. Як удома, де завжди затишно й тепло, є гаряча вода“. Персоналу дівчина поставила двадцять балів із десяти: “Так тепло від того, що тебе оточують добрі люди. Розумієш: у цьому світі ти не один“.

Як ти бачиш свій подальший шлях? 

“Порожнеча на душі. Не знаю, що робити. Як ми їхали з міста, наш будинок був цілим. Коли дізналася, що в наш дім потрапило, стало дуже боляче. Я розумію: повертатися додому будемо не скоро… поки місто відбудують… але біль не вщухає… Налаштовую себе поки на реабілітацію. Лікарі оглянули — начебто надія є. Використовую шанс на відновлення. Сподіваюся, що ми тут тимчасово. Коли тікали з дому від бомбардування, я взяла ноутбук, у якому вся моя робота. Тобто працювати я можу звідусіль, де б не була… 

А ще, є розуміння, що все це може бути й назавжди. Та прийняття поки немає. Коли бомбили, дуже хотілося втекти й не повертатися. А зараз хочу дуже додому“.

Зі слізьми та словами подяки дівчина говорить про людей, які допомагали їм рятуватися від російської навали та тікати з Маріуполя, має надію, що всі залишилися живими. Алла та її бабуся вдячні команді ГАРу за допомогу в евакуації та можливість жити в безпечному місці й у комфортних умовах. 

Сьогодні у них усе добре: поселилися в двокімнатну квартиру у Франкфурт-на-Майні, обживаються. Дівчина планує працювати — викладатиме мови. 

Маріуполь ущент знищено. Та його обов’язково відбудують, і мрія Алли-онуки й Алли-бабусі здійсниться — вони обов’язково повернуться в рідне місто, де пануватиме мир і спокій.

ENGLISH

Mariupol — Alla Ashikhmina spent all her life there: it is a city where she was born, studied and grew up. She taught English, Modern Greek and Russian languages to foreigners from all over the world. She was regularly  improving in her favorite profession. The woman was paralyzed due to an unsuccessful operation, and now she is moving in a wheelchair. The closest person to Alla is a grandmother, who has taken care of her since childhood… Today they — both with the same name — Alla — escape from the “Russian world” and run away from home.

The morning of February 24: “We woke up not because of the explosions, as we live in the port and we haven’t heard it,but because of a phone call. My friend from Kyiv called me and said about the beginning of the war”. We started packing things, although we still hoped that all that would pass and thought it would be the same as in 2014, but then the city was retook within a month. We monitored the news all the time. Mariupol was bombed. 

Alla and her grandmother stayed at home, thinking that soon all would be calm. Later, light, water and gas were turned off in their house, and there was no phone connection. They lived in such conditions for some time. “For example, to boil water, we filled the pot with the ground and tried to light a fire“. A neighbor told them how dangerous these attempts with fire were. After that he helped women with water heating and other things. In return they treated a man. They had food thanks to their grandmother’s supplies. “The Soviet experience of ‘making supplies’ came in handy,” she says with a smile. But when the air bombs fell near the house, they realized that it was a time to escape…

Alla and her grandmother informed their acquaintances that they were alive and needed help. And just on March 29, a young man, resident of Mariupol came from Dnipro city and took them to the Dnipropetrovsk region. Nice people there helped with the housing. Kristina Kuzminova told women that people with disabilities, in particular those who use wheelchairs, can go abroad and receive help at the Active Rehabilitation Group, and gave a link to the organization. “A week later, we contacted GAR, then I completed a questionnaire and thought about moving on“. After talking to the leader of the organization Maria Sklyaruk, Alla became confident, felt safe and understood that they are not alone.

We bought train tickets and went to Lviv. Maria Sklyaruk agreed in advance and the women were housed in Dzherelo in Lviv. Then we went to Lutsk and Poland. “The feeling of complete safety and peace was already in Poland when I realized: missiles definitely won’t get here!“

For a time, Alla and her grandmother lived in the Safe House for Disabled Refugees. They had a positive impression of staying there: “100 percent comfort. Good conditions. Like at home where it is always cozy and warm, and there is hot water“. The girl gave the staff twenty points out of ten: “It feels so pleasant to be surrounded by good people. You understand: you are not alone in this world“.

How do you see your future path?

“Emptiness is in my soul. I don’t know what to do. As we were leaving the city, our house was intact. When I figured out that the house was damaged, it hurt a lot. I realized: we will not return home soon… it will take time to rebuild the city… but pain doesn’t subside. I’m adjusting myself to rehab now. The doctors examined me — there is hope. I’m taking a chance to recover. I hope that we’re here temporarily. When I ran away from the bombing, I took a laptop with me. So I can work wherever I am…

Also there is an understanding that all this can be forever. But no acceptance yet. When they bombed, I really wanted to run away and not to come back. And now I really want to go home“.

With tears and words of gratitude, the girl talks about the people who helped them escape from the russian invasion and to run from Mariupol. She hopes that all those people survived. Alla and her grandmother are grateful to the GAR team for their help in the evacuation and the opportunity to live in a safe place and in comfortable conditions. 

Today they are doing well: live in a two-room apartment in Frankfurt am Main, integrate. The girl plans to work — she will teach languages.

Mariupol was completely destroyed. But it will be rebuilt for sure, and the dream of Alla-granddaughter and Alla-grandmother will come true — they will return to their native city, where peace and calm prevail.