Іноді ти готовий віддати все, щоб знайти вірний шлях

Перший мій табір відбувся у серпні 2007 року…

Продовжуємо рубрику , а всім бажаючим нагадуємо, що потрапити на табір у якості волонтера можливо заповнивши Анкету волонтера ГАР на нашому сайті. Будемо раді бачити Вас на наших таборах!

ЯНА ПАНКЕЄВА, м. ОДЕСА

Перший мій табір відбувся у серпні 2007 року. Мені був 21 рік. Невпевнена у собі, старанна, трохи забита дівчинка. Мені вже доводилося працювати з вiзочниками на турнірах з баскетболу. Вчилася я на інженера-будівельника і до реабілітації до того моменту не мала жодного відношення. Але щось мене зачепило в таборах. Мені здалося, що мені теж потрібна була реабілітація. Не фізична, а емоційна, психологічна. Потрібно було навчитися спілкуватися з людьми, долати труднощі, приймати рішення. В певні моменти потрібно було зуміти підтримати і вислухати. У таборі деякі люди допомогли мені подолати комплекси, деякі – не боялися вказати на помилки і виправити їх, а деякі цього шансу не давали. Не все йшло рівно. Іноді опускалися руки, хотілося все кинути, очікування не виправдовувалися. І ніхто не казав чому…

Але ГАРiвська іскра, яка закралася в мою душу, вже перетворилася на вогонь. Відвернутися і піти було вже неможливо.

Я не була ідеальною. Але знайшлися ті «активісти», хто зміг впоратися з моїми емоціями, амбіціями, якостями. Підібрали ключ до мене. Допомогли подорослішати. Сьогодні я розумію, що відчуття, що про тебе піклуються, безцінне.

Дуже часто мене запитували, навіщо я це роблю? «За це ж не платять!», – казали мені. Тоді я, юна, намагалася виправдатися: мовляв, добре діло роблю, а гроші – це для мене не головне. Було складно сказати правду: на таборах активної реабілітації я оживала.

У вересні 2009 року був мій останній табір. Я поїхала. Далеко. З болем у серці. Останні роки живу у Греції. Є можливість працювати на подібних таборах, але мені вже не здається це доцільним. Тоді, коли мені потрібен був табір, він з’явився в моєму житті. Виправив мене, вилікував і відпустив далі, в життя.

Кожен знаходить в ГАР те, чого йому не вистачає. І не обманюйте себе, коли говорите «я їду туди, щоб допомагати людям» або «я їду туди, щоб отримати досвід». Насправді ви ще не знаєте, для чого туди їдете і дізнаєтеся тільки тоді, коли пройдете все від початку до кінця.