Stories

Через повномасштабну війну життя тисяч українців докорінно змінилося. Перед ними постали виклики, до яких неможливо підготуватися заздалегідь. Одним із таких викликів є важке поранення та подальше життя з інвалідністю. Проте шлях відновлення — це не лише медичні процедури, а й переосмислення ідентичності й пошук нових життєвих цілей.

Сучасне українське місто сьогодні — це простір контрастів, де нові стандарти часто впираються у спадок совєцької та досовєцької забудови. Високі бордюри, круті сходи підземних переходів та вузькі двері публічних приміщень залишаються реальністю, яка щодня обмежує тисячі людей: від батьків із дитячими візочками до ветеранів, що повертаються додому після поранень. Проте бар’єри — це не вирок архітектури, а лише наслідок застарілих рішень, які вже починають поступатися місцем новій філософії міського планування.

Tetiana Dovzhenko lives in the town of Pyatikhatky in the Dnipro region. She is a teacher and psychologist by profession. Five years ago, she was involved in a car accident and suffered a spinal cord injury, 9-10 thoracic spine. “I studied both before and after the injury. I graduated with a master's degree. Now I am working. I have such a release,” she says about herself.

Valentina and Vitaliy both suffer a spinal cord injury and move on a wheeled chair. Vitaliy is from Donetsk region. He is a public activist, sportsman and person who founded an organization for people with disabilities in the native city. Valentina is from the Kyiv region, and she loves creativity in different forms and home cosiness.