#День, коли нам довелось прийняти рішення покинути дім, виявився чи не найважчим в житті — історія Людмили Пискунової.
Продовжуємо ділитись історіями тих, хто через війну втратив дім, був вимушений втікати в безпечніше місце, але попри складні особисті обставини та зовнішні обставини не опустили рук, вірять в перемогу та мріють повернутись у рідні міста.
Разом із рідними вона майже пів року пробула в окупації в місті Енергодар Запорізької області. В місті окупаційна влада постійно проводила фільтраційні заходи, переслідувала проукраїнських активістів, щодня зникали люди їх затримували посеред вулиць, витягали з рідних домівок.
Окупанти так і не змогли досягнути лояльності місцевого населення. Постійні погрози з боку росіян, залякування людей: «Було не зрозуміло чого чекати, поряд запорізька АЕС і весь час страх, що ось в будь-який момент може трапитись непоправне», ― ділиться Людмила.
Рішення виїжджати далось не одразу, то обставини і заборона окупантів на евакуацію, то небезпечна дорога, та все ж: «Ми прийняли рішення їхати з невісткою і 5 річним племінником до Львова. Батьки і молодший брат залишилися в окупації. Довго шукали контакти людей, які займаються перевезенням людей з окупованої території.Вийшовши на волонтера Червоного хреста, зібрали речі та поїхали. Той жах, що ми пережили на російських блокпостах не передати словами. За три довгі дні ми прибули на безпечну територію».
Зараз Людмила з рідними перебуває у Львові, ГАРу вдалось завдяки підтримці з СВМ та Європейського форуму інвалідності в рамках проєкту Ліга сильних допомогти їй та рідним з тимчасовим житлом та забезпечити комфортний доїзд до роботи, Людмила працює в ГАР.
Завдяки підтримці партнерів зі Швеції Peter Sorensen з RG Active rehabilitation ми забезпечені важливою складовою всієї логістики — паливом для транспорту. Тож за Людмилину дорогу на роботу і назад нашим ГАРбусиком і всю логістику для наших ГАРівців можемо бути спокійні.
«Дуже вдячна Групі активної реабілітації за забезпечення транспортом. Всі питання по переїзду Львовом, перевезення речей, доїзд до роботи і назад, зручні і комфортні завдяки адаптованому автобусу з підйомником», ― розповідає Людмила.
Важко уявити, що пережила ця жінка в окупації, той шлях, до відносно безпечного місця, але захоплюємось її мужністю та стійкістю: «Ми живі і це найважливіше», ― каже дівчина.
Переможемо! Бо народ з такими людьми не може не перемогти!