Через повномасштабну війну життя тисяч українців докорінно змінилося. Перед ними постали виклики, до яких неможливо підготуватися заздалегідь. Одним із таких викликів є важке поранення та подальше життя з інвалідністю. Проте шлях відновлення — це не лише медичні процедури, а й переосмислення ідентичності й пошук нових життєвих цілей.
Історія військового Дмитра Пироженка є прикладом того, як фахова підтримка та незламна воля допомагають будувати майбутнє навіть після найскладніших травм.
Дмитро Пироженко народився та виріс на Криворіжжі в багатодітній родині. До війни його життя було сповнене простої, але змістовної праці: служба у війську, робота слюсарем на «Криворіжсталі», захоплення футболом та бджільництвом.
«Я хлоп, так би мовити, із села. Мав свою пасіку, і це мене дуже тішило. Був активним по життю», — згадує чоловік.
У 2021 році в Дмитра народилася донечка. Коли почалося повномасштабне вторгнення, дівчинці було лише дев’ять місяців. Як свідомий чоловік, Дмитро одразу звернувся до військкомату.
Попереду були 2,5 роки служби, які обірвалися через важке поранення хребта в шийному відділі.
Поранення виявилося критичним
Ураження спинного мозку на шийному рівні (С7) призвело до 10 днів коми та загалом трьох місяців у реанімації під апаратом штучної вентиляції легень (ШВЛ).
«Раніше про такі травми я нічого не знав. Розуміння почало приходити вже в хірургічному відділенні, коли почав більше говорити та дізнаватись про свій стан. На 100% я досі не прийняв себе таким, як є, але усвідомлення травми вже маю повне», — ділиться військовий.
Головним стимулом не здаватися для Дмитра стала родина: мама, яка не відходить від сина ні на крок, думки про маленьку доню… Також сили давала пам’ять про побратимів — тих, хто продовжує бій, і тих, хто назавжди залишився в строю.
Знайомство з Громадською організацією «Група активної реабілітації» (ГАР)
Воно відбулося ще у львівській лікарні Святого Пантелеймона. Першим ментором Дмитра став Василь Махник — людина, яка на власному досвіді знає, що таке життя в кріслі колісному.
Важливо зазначити, що Василь свою діяльність веде в рамках програми «Перший контакт» за підтримки Choose Love Inc.
ГАР працює за принципом «рівний рівному». Це не просто консультації, а передавання життєвого досвіду від людей, які вже пройшли шлях адаптації та знають, як перетворити простір довкола себе на безбар’єрний.
«Від Василя я дізнався, що є ГАР — спільнота, яка допомагає зрозуміти, як полегшити собі життя в майбутньому. Ми спілкуємося вже майже рік. Я ставлю питання про все: від найменших побутових дрібниць до переоблаштування житла», — розповідає Дмитро.
Завдяки наполегливій роботі з ерготерапевтами та фізичними терапевтами в центрі «Unbroken», а також підтримці менторів, Дмитро досяг значних успіхів. Він навчився:
- користуватися смартфоном;
- самостійно їсти;
- готувати прості страви;
- опанував навички пересідання.
Зараз фахівці ГАР допомагають Дмитрові з консультаціями щодо безбар’єрності його оселі, щоб зробити її максимально зручною для незалежного проживання.
Мета військового — повна самостійність та допомога іншим
Нині Дмитро Пироженко офіційно залишається військовослужбовцем і продовжує шлях відновлення. Попри складність травми, він не обмежує свої плани лише фізичною реабілітацією.
«Моя мрія — відкриття інклюзивної кав’ярні, де будуть працювати як ветерани, так і особи зі статусом ВПО. Хочу займатися благодійністю. Своє майбутнє я бачу успішним. Хотів би бути прикладом, який не дає іншим опускати руки».
Травма — це не кінець шляху, а початок нової дистанції
Діяльність громадської організації «Група активної реабілітації» неодноразово доводить: травма — це не кінець шляху, а початок нової дистанції. Завдяки підтримці фахівців, доступному середовищу та власній силі волі ветерани повертають собі суб’єктність і стають натхненням для всього суспільства.
Публікація підготовлена в межах проєкту «Громадська платформа на підтримку безбар’єрного суспільства в Україні» за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України — рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції.
