І Валентина, і Віталій мають травму спинного мозку та пересуваються на кріслі колісному. Віталій, родом із Донеччини, активний громадський діяч, заснував у рідному містечку організацію для людей з інвалідністю, спортсмен. Валентина з Київщини, любить творчість у всіх її проявах і домашній затишок.
Пара познайомилася в санаторії в Криму й дуже швидко зрозуміла, що мають бути разом. Одружилися та будували своє сімейне гніздечко в Дебальцево. Однак 2014 рік все змінив. Як тільки почалися заворушення, Віталій зрозумів, що в окупації жити подружжя не буде, і вирішили поїхати з міста… Зупинилися спочатку в батьків Валентини. А знедавна вже мешкають у власному домі.
24 лютого 2022. “Я була вдома одна. Віталій — в Інституті раку. Прокинулася від незрозумілих звуків. Не придумала б навіть, що це війна… Страшно, що я сама“, — розповідає Валентина. Віталій не чув вибухів. Унаслідок хіміотерапії в чоловіка порушився слух. Вони жартують між собою, що добре недочувати й мати змогу відпочивати, не реагуючи на постріли й вибухи.
“Спочатку не дозволяли собі й думати про виїзд із дому. Був страх знову залишити власне житло. Водночас розуміли, що не зможемо жити в разі окупації… Вагалися довго, та попри все валіза була складена. Серйозно про евакуацію задумалися, коли прочитали пост Уляни про їхній виїзд із Бучі. З’явився страх: як бути, коли вимкнуть світло, воду, газ?”
11 березня подружжя вже було у Львові. Їхали в геть непристосованому автобусі. Товариш супроводжував їх до місця призначення, заносив-виносив на руках по кілька разів упродовж дороги.
Чому Львів? Це рішення не було спонтанним. Усе продумали заздалегідь, наперед домовилися про зручні для людей з інвалідністю умови, перебування в реабілітаційному центрі “Галичина”. Львів вибрали не тільки як безпечне місто: Віталій мав надію на лікування в онкоцентрі, однак допомоги належної там не отримав.
“Уже у Львові виникла потреба в гігієнічних та інших засобах, тоді ми звернулися в ГАР — заповнили анкету на сайті”. Уляна Пчолкіна й Таня Фоміна привезли протипролежневі подушки, які отримали від польських друзів. Поспілкувалися й розповіли про можливість отримати допомогу в пошуку житла та медичного супроводу в країнах Європи”.
Якби не питання здоров’я, родина залишилася у відносно спокійному Львові. Однак не можна втрачати можливість вирішити свої медичні проблеми, а отже, потрібно їхати туди, де можуть допомогти.
Уляна Пчолкіна наполегливо радила Віталію спробувати виїхати. Кілька хвилин місткої розмови про подальші кроки, довіра до лідерів ГАР, репутація самої організації, детальна інформація про все, як відбуватиметься виїзд та надання потрібної допомоги, від Марії Склярук — усе це допомогло швидко й правильно вирішити: “Треба їхати!”
Віталій і Валентина все швидко продумали й вирішили. Та далося це їм нелегко й навіть болісно, адже сім’я вже вдруге покидає рідний дім через війну з росією та можливість окупації.
Трансфером, організованим ГАРом, Святошенки добралися дo “Безпечного дому” у Wólka Cecowska, Польща.
Попри зручні умови проживання, добре ставлення, повне відчуття спокою та надії, упевненості “Усе зробили правильно!” з’явилося вже тільки тоді, коли оглянули Віталія і Сара, після медична сестра зі спеціалізованої клініки в Швейцарії, запевнила: “Тобі допоможуть!”. Адже саме надання кваліфікованої медичної допомоги — це першопричина виїзду подружжя за кордон.
Зараз Валентина й Віталій перебувають у Швейцарії в найкращій клініці Європи, яка спеціалізується на травмах хребта. Тут вони вже отримують якісну медичну допомогу, що дуже важливо для подружжя. За першої можливості родина планує повернутися додому.
Команда ГАР щаслива, що причетна до таких добрих справ.
