Моїй травмі два роки, і до цього я бував лише в різних санаторіях — а чим там займаються, усі й так чудово знають. Коли я потрапив у цей табір, перша думка була: нас кудись не туди завезли, бо в Карпатах я раніше жодного разу не був. Вигляд самого табору, та й просто краєвид такий, що спершу аж дух перехоплює! Коли нас вивантажили з автобуса — а це, до речі, було на рівні «5+»: усе швидко, чітко, акуратно й технічно пристосовано, — я побачив, що нас зустрічає весь персонал табору без винятку, разом з учасниками, які приїхали раніше. І найголовніше — у всіх висіли бейджики з іменами, які мене потім навіть почали дратувати, але то таке. Усі одразу почали підходити, питати, як доїхали, чи потрібна допомога, та й просто знайомитися.

Коли нас розселили по кімнатах, я здивувався, як там затишно і що є окрема ванна кімната, у якій усе пристосовано, щоб обходитися без сторонньої допомоги. У кімнаті нас жило троє — двоє учасників і волонтер, який будь-якої миті може допомогти. Далі по курсу була їдальня, де я теж здивувався, побачивши, яка вона простора й велика! А їжа, якою нас годували протягом усього табору, як на мене, така смачна, що не завжди так поїси в кафе.

Увечері нас усіх зібрали, щоб познайомитися й пояснити, що на нас чекає в цьому таборі. Коли ми почали знайомитися і кожен по черзі розповідав про себе, майнула думка, що я сиджу в якомусь колі анонімних алкоголіків — хоча це зовсім не так! Після знайомства та інструктажу я був у ступорі й легкому шоці: думав, куди ж я потрапив… Спершу режим, якого всі мають дотримуватися, здався мені дико незвичним, майже як в армії. Але ще раз наголошую на слові «здався», щоб вас не лякати! Це тільки на перший погляд так: сніданок, обід, вечеря, між ними три тренування, а потім ще й вечірня лекція, о 23:00 відбій — це ж нереально! Але вже незабаром я зрозумів: більш ніж реально. Після другого дня я вкрутився в цю систему, і мені навіть почало подобатися.

Техніка їзди на візку

Дуже важливий елемент у нашому житті! Тут тебе вчать долати різні перешкоди, які трапляються на шляху, і таким чином — обходитися без сторонньої допомоги, коли це можливо. Але тут є й другий, філософський бік медалі: тебе вчать не здаватися попри все й не думати, що коли ти в чомусь обмежений, то нічого не можеш і життя скінчилося! Це тренування вселяє впевненість у собі, дає море нових навичок і знань. А коли дивишся на тих людей, на інструкторів, які тобі це все показують, розумієш: якщо вони можуть усе — то й ти зможеш!

Ось вам особистий приклад: до табору я гадки не мав, як самостійно спуститися й піднятися на візку сходами. А після табору я це вже не просто розумію — я роблю це щоразу, виходячи з дому! Мої друзі, які завжди мені допомагали — виносили й заносили, коли треба було кудись поїхати, — після мого повернення перші дні ходили в шоці, що я сам спускаюся й піднімаюся сходами і тепер можу обходитися без їхньої допомоги.

Загальна фізична підготовка

Простіше кажучи, тренажерний зал — це ще один дуже важливий елемент у нашому житті, бо нам потрібні сильні руки, спина й таке інше. Це тренування дуже корисне для здоров’я, а інструктори, які з тобою займаються, власним виглядом і власним прикладом показують, що таке ЗФП і навіщо вона потрібна. Я дізнався багато нового й цікавого — наприклад, нові вправи на спину, прес, руки — і відчув на собі, як змінився мій фізичний стан після цих тренувань. Удома я теж постійно займаюся, але там тебе ніхто не напружує й не ганяє: можеш будь-якої миті зупинитися, розслабитися, недопрацювати. А тут тебе змушують і водночас стежать за твоїм навантаженням і здоров’ям, щоб ти робив усе правильно, без шкоди для себе.

Аеробіка

Ще один потрібний і важливий елемент, бо ми ведемо менш рухливий спосіб життя, а нам треба, щоб усі органи й частини тіла працювали правильно. Тут це показують і цього вчать! Інструктори з самого початку заряджають тебе на позитив: коли зранку приходиш на тренування ще заспаний, тебе починають розгойдувати, будити, змушувати усміхатися й рухатися — тим самим показуючи, що ранок завжди треба починати з усмішки й доброго настрою. А саме тренування — це рухи під музику, які змушують працювати м’язи не абияк, а певну їхню групу. Для себе я зробив висновок, що вдома робив не зовсім те, і що рух — це життя.

Настільний теніс

Чудовий вид спорту, де тренуються і м’язи, і реакція з координацією. На цьому тренуванні інструктори вчать тебе грати, розповідають про цей спорт і навіщо він потрібен, та й узагалі показують власним прикладом і наштовхують на думку, що можна займатися різними видами спорту попри все!

Лекції

Це знання, навички, досвід — про наш організм, про те, як і що робити в тій чи іншій ситуації в теперішньому становищі. Ці люди виконали нереальний обсяг роботи, щоб зібрати весь цей матеріал, який потім показують і розповідають нам, наводять приклади з власного життя, як розв’язати проблему, що виникла, — знаючи, що людський організм не ідеальний і не вічний, тим паче з нашою травмою. Я отримав багато нових знань, навичок і досвіду.

Ще хотів би відзначити дуже важливий момент — роботу з психологією людини. Кожного з нас травма підкосила і фізично, і психологічно. Хтось стійкіший, хтось менш. І саме тут ці люди роблять найважливішу роботу: вони не просто ведуть із вами бесіду, як психолог, а розповідають усе з власного досвіду — як самі долали ці психологічні бар’єри, страхи й усе інше. І ось за це їм окремі РЕСПЕКТ І ПОВАГА!

Волонтери

Це взагалі окремі люди! Це люди, у яких є особисте життя, своя робота, сім’я, діти — і при цьому вони знаходять час, щоб приїхати в табір і працювати в ньому цілком безоплатно, від душі, щоб допомогти іншим! Коли дивишся на них, дивуєшся, що в нашому світі ще є люди, для яких на першому місці не гроші, а люди — просто допомогти іншому й зробити цей світ трохи добрішим. Їм хочеться сказати окреме СПАСИБІ за все, що вони роблять: вони ризикують власним здоров’ям заради нашого добробуту, часом тягнучи нас на собі й допомагаючи на всіх дисциплінах… Це чудові люди — веселі, позитивні, добрі, цікаві; з ними ніколи не нудно, завжди є про що поговорити й пожартувати. Дай Боже всім таких друзів! У цих людях можна бути впевненим на всі 200%: вони завжди допоможуть і не покинуть у скрутну хвилину! Велике вам спасибі за все, ВИ НАЙКРАЩІ! =)

Інструктори

Це теж окремий тип людей, які так само працюють від душі, не за гроші, але мають іншу мотивацію: пройшовши все це самі, тепер намагаються допомогти іншим. Щоб усі, хто потрапив у подібну ситуацію, знали, як знайти з неї вихід. Вони показують, що коли ти зламався — це ще не кінець життя: воно триває, і прожити його можна ще краще й яскравіше, ніж живуть звичайні люди. Коли з ними спілкуєшся, то це розмова з друзями, а не «вчитель — учень», і цієї різниці не відчуваєш. Вони дуже веселі, позитивні, добрі, цікаві, мудрі! Вони багато чого вас навчать, багато нового покажуть, а декому ще й підкажуть, чим займатися далі. Хочеться і їм сказати велике спасибі за все, що вони намагаються зробити краще не лише для себе, а й для всіх інших! ВИ НАЙКРАЩІ! =)

Наостанок…

Хочеться написати, що в таборі були не лише тренування, а й дуже багато розваг — різні конкурси, ігри, маленькі подорожі в гори тощо. Особливо круто було прокинутися на четвертий день із відчуттям, що ти просто не можеш підняти руки через крепатуру, а потім дізнатися, що тобі ще доведеться підніматися в гору на візку — і це, до речі, влаштували нам у день відпочинку… Але все одно було класно, ми справді відпочили просто супер.

Цей табір, я б так сказав, — великий дім із великою родиною всередині. Там усі справді як сім’я: завжди весело, щодня якісь приколи, жарти. Дуже сподобалося, що всі одне одному довіряють і не переживаєш, що хтось зайде до твоєї кімнати й щось украде! Хіба що можуть зайти серед ночі забрати візок на ремонт — ну або щоб сусідові нафарбувати нігті.)))

Загалом краще один раз з’їздити, ніж сто разів прочитати й почути! Це просто словами не передаси!

Наостанок хочеться сказати величезне спасибі організаторам цього табору за всю роботу, яку вони виконують, та й узагалі за все, що вони роблять! Я просто не можу дібрати слів, щоб описати, які це люди… СПАСИБІ ВАМ ЗА ВСЕ: якби не ви, нічого цього не було б! ВИ НАЙКРАЩІ!

Денис Мазуров, м. Полтава
учасник табору АР, 5–14 червня 2015 року