
Травма, яку Ірина отримала в ранньому дитинстві через падіння, кардинально вплинула на її життя, хоча медики не змогли встановити точну причину ураження спинного мозку. Її дитинство було непростим – через стереотипи щодо людей з інвалідністю вона відчувала замкнутість і ізоляцію. Вона вчилася вдома після першого класу, проте це не завадило їй прагнути до самостійності та соціальної активності. Відмовившись залишатися під постійним наглядом рідних, Ірина обрала власний шлях, сповнений випробувань і досягнень.
Захоплення роботою з людьми привело Ірину до громадської діяльності. У 2008 році вона створила в своєму районі організацію людей з інвалідністю, допомагаючи іншим долати труднощі, з якими вона сама стикалася. Переїхавши до Слов’янська, Ірина здобула вищу освіту в сфері інформаційних технологій і паралельно займалася танцями на кріслі колісному, які були її мрією з дитинства. Танці стали її пристрастю на цілих 10 років – вона брала участь у численних концертах, фестивалях і навіть у міжнародних турнірах.
Ірина стала лауреаткою щорічної премії «Подолання» в номінації «Творчість» у Харкові. За спеціальністю знайти роботу Ірині не вдалося, тому вона пройшла курси манікюру та почала працювати майстром, поєднуючи цю діяльність із роботою оператором на лінії STOP COVID-19.

Ірина вперше дізналася про табори активної реабілітації у 2005 році. У 2006 році вона взяла участь у таборі в Євпаторії, який став для неї важливим етапом у житті. Вона отримала глибокі знання щодо життя у кріслі колісному, дізналася про спорт для людей з інвалідністю та знайшла нових друзів і однодумців.
У 2022 році Ірина пройшла онлайн-навчання у проєкті «Перший контакт» і стала частиною команди Відділу дистанційного консультування ГАР. Її попередній досвід волонтерства та роботи з людьми виявився надзвичайно корисним.
«Ця робота потребує знань з різних тем, пов’язаних з життям людини з ураженням спинного мозку. Також потрібні знання нормативно-правової бази, навички роботи у комунікації з людьми, знання з психології, емоційного інтелекту та інші. Тобто увесь минулий досвід волонтерства на лінії STOP COVID-19, і взагалі усе моє волонтерство з людьми, яким я допомагала, мені знадобився у цьому. У цій роботі я можу сказати, що я знайшла себе», – розповідає Ірина.
Робота в ГАР дала їй можливість постійно розвиватися, вдосконалювати свої знання та навички, що надихає її продовжувати працювати над покращенням якості життя людей з інвалідністю.

Плани Ірини суттєво змінилися після вторгнення росії в Україну. Вона завжди мріяла про участь у міжнародних змаганнях з танців на кріслі колісному та про відкриття власного манікюрного салону в Харкові.
Проте зараз головною мрією Ірини є мир в Україні. Вона хоче продовжувати свою діяльність у ГАР, допомагати іншим людям з інвалідністю та змінювати суспільство на краще. Ірина прагне забезпечити якісне життя для людей з ураженням спинного мозку, щоб вони почувалися рівноправними та інтегрованими в суспільство. У майбутньому вона також мріє про власне житло та автомобіль, що забезпечить їй більше мобільності та комфорту.
Ірина Сукач – це приклад справжнього лідерства та відданості. Вона не лише надихає інших своєю історією, а й активно допомагає тим, хто зіштовхнувся з такими ж викликами, як і вона сама. Її діяльність у ГАР є важливим внеском у створення більш інклюзивного та рівноправного суспільства в Україні.
