Ruslan Tsymbaliuk

Вітаю, Руслане, в першу чергу запитаю, як ви приєднались до проєкту Першого контакту і які ваші враження?

Я приєднався до проєкту Першого контакту, в якості інструктора взимку цього року. До того мав досвід консультації, комунікацію, коли показував що і як робити в цьому новому стані, коли людина отримала травму або інше ураження спинного мозку. Я завжди казав, що програма Першого контакту, у свій час допомогла б мені, зекономити 1.5 роки життя. Коли ти стикаєшся з новим станом свого організму, після травми, дуже важко не лише навчитись правильно пересуватись і жити, але усвідомити себе в цьому стані. Такий проєкт дозволяє тобі побачити, що життя продовжується, особливо на прикладі інструкторів, які не лише дають практичні вміння, але й надихають своїм прикладом.

Я також знаю, що ви член паралімпійської збірної від нашої країни. Розкажіть про це, будь ласка.

Займаюсь стрільбою з лука. Так зараз, власне, цей рік ліцензійний. Будем боротись за ліцензію на Паралімпіаду. Я вже займаюсь, здається з 2017 року. Стрільба це така штука, що ти стріляєш, займаєшся і воно як наркотик тебе затягує. Більше стріляєш і більше затягує.

Можете трохи розповісти про те, чим ви ще займаєтеся?

Чесно сказати, зараз я напевно краще життя живу, ніж до травми. Більше свідоме із правильними речами. Як у всіх людей маю вже сталий графік, прокидаюсь зранку, каву кинув, то готую собі чай, а дружині каву і на тренування вдома. Далі на стрільбу, там триває тренування десь 2-3 години. Це десь займає час до обіду, але це так лиш влітку. Зараз ми ловимо момент, вже стало трохи тепліше і в обідній час ловимо сонечко надворі. Потім після тренування іду знімати відео або монтувати відео, дивлячись, як там дружина зайнята. Також маю ще американський ютуб канал, навіть декілька, які я тестую. Ще цікавлюсь криптовалютою, постійно аналізую і частково виступаю інвестором та інвестую якусь частину коштів туди, бо бачу в тому велику перспективу. Якось так.

Давно ви займаєтесь ютуб каналом?

Вже навіть більше як рік як ми так почали займатись. Потім змагання і поїздки, ця війна, то так не розумів робити чи не робити? Нащо воно кому потрібно, а зараз відновили, тож трошки не встигаємо. Все ж хотілося десь 2 відео в тиждень публікувати. Трошки вже піднялась активність.

А луком ви займаєтесь з 2017 року? Як взагалі це почалось?

Спершу ми переїхали у Львів. Я взагалі з Коломиї, Івано-Франківської області. Ми двоє звідти родом з дружиною. Після моєї травми за різних сімейних обставин переїхали, словом, до Львова, де більше можливості та шансів для самореалізації. От і я зразу займався баскетболом. У нас тут у Львові була команда на кріслах колісних, до нас поляки та білоруси приїжджали, а також ми в Польщу їздили, в Краків, набирались досвіду.

Зараз, на жаль, немає вже баскетболу давно. А далі був лук, спершу було нас троє: я ще один хлопець і ветеран АТО. Ми подумали – спробуємо. Один перестав тренуватись через 2 тижні, інший десь через 2-3 місяці, а лише я залишився по сьогоднішній день. Колись ще в школі, живучи в Коломиї, приїжджав на літні канікули до бабусі, то пам’ятаю як бігав по полю стріляв з лука, а тепер думаю не марно праця була.

А коли відбулось ваше перше знайомство із Першим контактом?

Травму я отримав у році 2014, а це трапилось, мабуть, у 2017. Я був досить активним, вже й багато до чого сам навчився, але один з реабілітологів сказав, що є “Група активної реабілітації” і тобі треба заповнити заявку на табір, аби навчитись новому і вдосконалити уміння. Я думав, ну що мені ще? Я ж ніби функціональний. Все знаю, все вмію, але анкету я заповнив і подав. Потрапив на табір активної реабілітації, а там дуже багато чого для себе нового взяв, а дещо просто відточив досконало, але дуже-дуже позитивно впливає такий табір на людину, що на кріслі колісному – дуже круто провести час саме там.

Потім вже так постійно: у соцмережі спостерігав за ними, то ми десь зустрічались на різних семінарах. Водночас брав участь в заходах інших організацій, періодично зустрічався з лідерами та лідерками ГАР Так глибше дізнався про програму Перший контакт.

Як ви вирішили стати інструктором Першого контакту?

На таборі зацікавився цією роботою та хотів долучитись до команди. Потім пройшов навчання від ГО ГАР по роботі інструктора. На післяопераційному і на етапі реабілітації дуже важливо бачити собі подібного, хоча людина ще не повністю усвідомлює, що з нею відбувається, але ти можеш багато чого передбачити, наголосити та розповісти. Про базові речі, які треба знати, щоб уникнути ускладнень, серед яких пролежні, запалення сечового, ризик виникнення контрактур та інше.

Зараз маємо багато хлопців, що отримали поранення на війні, яким потрібна така інформаційна допомога. Добре було б інструкторів першого контакту — в кожен обласний центр, в кожну громаду. На жаль, не всі медичні заклади та працівники мають належний досвід та компетенції. Не всі проходили навчання щодо пацієнтів з травмами спинного мозку.

Медичний персонал важко вчити тому, що вони не знають, наприклад як поводити себе з пацієнтами, це кажу з досвіду. Я коли сам лежав в лікарні, то персонал не мав навичок з ліжка людину на каталку перекласти. Часто це відбувалось в спосіб небезпечний як для мене, так і для тих, хто мені допомагав. Випадки, коли медичний персонал, старались зробити як краще, але без розуміння та знань, людина отримала пролежень, перебуваючи в лікарні.

Є дуже багато таких нюансів, які можна просто передбачити та допомогти не отримати ускладнень, щоб людина пройшла етап реабілітації та швидше повернулася в соціум. Для цього потрібно лише набути певного рівня мобільності, облаштувати житло і почати реалізовувати свій персональний план.

Як взагалі враження ваше враження як учасника і як інструктора Першого контакту?

Я також працюю над собою: переглядаю різні вебінари на професійні теми, вчусь спілкуватися та знаходити шлях до кожної людини.Інструктор має знайти індивідуальний підхід. Люди різні та по-різному сприймають інформацію. Мені важливо взаємодіяти так, щоб людина почула мене, зрозуміла і почала використовувати на практиці поради та застосовувати натреновані навички.

Коли я став інструктором, то був вражений тим, скільки роботи робить “Група активної реабілітації”. Якби не вони, звідки люди взагалі мали дізнатися про своє подальше життя, набути тих вмінь, які треба щодня? Не всім щастить потрапити в заклад, де є хороша реабілітаційна команда чи фахівці, що знаються на спинномозковій травмі. Скільки матеріалу вони зібрали? Наскільки це все детально описано? Це просто космос!

Я вчусь та вдосконалююсь, вивчаючи глибше теорію, щоб кожен мій візит до пацієнтів в лікарнях був корисним. Я вражений — скільки всього обробили лідери організації, скільки відеоматеріалів і лекцій зібрано. Це просто фантастика!

А як відбувається взаємодія з медичним закладом? Чи вони взагалі відкриті до нових знань і вмінь, чи є запит?

Щодо персоналу, ну взагалі молоді фізичні терапевти, які готові вчитись, відкрито спілкуються та беруть участь у навчанні. В нас є зустрічі, де ми не знаємо чогось, то запитуємо в них, а вони не знають чогось — запитують у нас. В нас є комунікація і ми регулярно обмінюємось знаннями, досвідом і це круто.

А ви онлайн чи офлайн консультуєте та у яких лікарнях?

Наживо у Львові. Військовий госпіталь та 8-ма клінічна лікарня. У військовому госпіталі є постійно запит. Їздимо, спілкуємося з хлопцями. Надаємо їм певну інформацію, от завтра, наприклад, будем їхати, потрібно розповісти про менеджмент сечового і кишківника, навчити пересідати з підлоги в крісло колісне і назад. Завтра будемо працювати над цим, щоб людина змогла завтра ж, у цей день сама пересісти або з допомогою фізичного терапевта, аби відпрацьовувати цю техніку далі.