Ранок 24 лютого поділив життя наших лідерів Уляни та Віталія Пчолкіних на “до” та “після” — як і життя більшості українців.

До повномасштабного вторгнення вони жили в Бучі, своє житло вони облаштували так, щоб їм було максимально зручно. Для них війна стала не просто випробуванням, а буквально поставила в таке становище, у якому вони почувалися абсолютно безпомічними.

Будинок, у якому живе родина Пчолкіних, знаходиться лише в 3-х кілометрах від Гостомельського аеродрому. Вони бачили, як летіли перші гелікоптери, чули вибухи. Але водночас розуміли, що бігти їм немає куди.

В окупації Уляна та Віталій були майже два тижні. Завдяки тому, що з ними разом у квартирі переховувалась іще одна родина, вони й вижили. Вони могли, як мінімум, піти набрати води для всіх нас. Бо по гільзах їздити важко — це подружжя вже з’ясувало.

Майже одразу зникло світло, потім — газ і водопостачання. На четвертому поверсі їхнього будинку сталася пожежа через влучання снаряда. Її встигли загасити. А 4-го березня, коли окупували Запорізьку АЕС, Уляна змогла запостити останню сторі зі словами “Куди дивишся ти, світе? Нам загрожує ядерний вибух”. Після цього повністю зник і зв’язок.

Дивіться повне інтерв’ю Уляни в спецпроєкті медіа Рубрика “Жіноче здоров’я під час війни”.