Олексій Калітін та Анастасія Дзюба – молода пара з Дніпра, які під час ракетної атаки Росії 25 жовтня 2022 року, перебували на заправній станції куди потрапила ракета. Анастасія та Олексій, на щастя, вижили. Разом з цим, чоловік та жінка отримали травми спинного мозку. Олексій на рівні L1, Анастасія на рівні T9. Тепер вони разом користуються кріслом колісним для пересування. Подружжя стали учасниками проєкту Choose Love (Перший контакт), як змінилось їх життя, ми дізнались в Анастасії.

Життя до травми 

До отримання травми Анастасія та Олексій, вели активний спосіб життя, постійно виїздили на природу, подорожували, виховували сина, працювали,  вона — адміністраторкою торгового залу у магазині «Єва», а він — оператором у кол-центрі. 25 жовтня їхнє життя різко змінилось.

День трагедії

В Олексія був вихідний. Ввечері він зустрів Анастасію з роботи, а дитину залишив вдома. Хоча, зазвичай, брав сина з собою.

Подружжя вирішило заправити авто. О дев’ятій вечора пролунала сирена, саме в той час, коли жінка та чоловік вже під’їжджали до АЗС. Олексій запитав у співробітника, чи зможуть вони обслугувати їх, але той відмовив.

Олексій та Анастасія вирішили трохи зачекати. Вони припускали, що тривога може бути короткою. Не минуло й десяти хвилин, як подружжя почуло гучний удар. Анастасія втратила свідомість, Олексій був притомний. Коли жінка прийшла до тями, одразу зрозуміла, що не відчуває нижню частину тіла. У чоловіка були аналогічні відчуття.

До родини підбіг працівник заправки. Він витяг Анастасію на асфальт. Олексій вибрався самотужки, не відчуваючи ніг. Він переліз на пасажирські сидіння і виповз з авто. Їхня машина була повністю понівечена, без вікон. Уламки ракети увійшли через заднє скло та сидіння на перший ряд авто. За декілька хвилин приїхали служби, які тушили автомийку та заправку. Бригада екстреної медичної допомоги миттєво доставила поранених в реанімацію Мечникова, рятуючи їх від кровотечі. Після стабілізації стану їх перевели у міську клінічну лікарню №4.

Реабілітація та перший контакт

Анастасія: “Перший час було повне заперечення, в мене почалась депресія, я намагалась осягнути, те що з нами трапилось. Чоловік досить швидко взяв себе в руки.” 

Друзі та батьки дуже підтримували їх, були поруч кожну операцію.

Перші дні син не знав про травму батьків. Коли приїхав до них у лікарню, ледь стримував сльози. Намагався обійняти, але дуже боявся доторкнутися до мами, аби не зробити боляче. На жаль, йому довелось швидко подорослішати. 

Первинну реабілітацію подружжя проходило у КНП “Міська клінічна лікарня № 4”, де команда проробила складну роботу, щоб отримати перші результати. Саме там, за словами Анастасії, завідувачка відділення фізичної та реабілітаційної медицини, Алла Півник, вперше розповіла подружжю про методику активної реабілітації, яку реалізує в Україні громадська організація «Група активної реабілітації» та познайомила з нашою інструкторкою першого контакту. 

У лікарні з парою працював психолог та фахові спеціалісти, які надавали весь спектр необхідної допомоги, а наша Олена була їм в допомогу. Анастасія відмічає кваліфікований підхід фахівців лікарні, що дозволило їм швидше усвідомити свій стан. З нашого ж боку було надано додаткову підтримку у вигляді дистанційних консультацій на різні теми.

Далі на подружжя чекала реабілітація в госпіталі міста Клевань, де з ними продовжили працювати вже інші інструктори першого контакту.

Яка саме робота була проведена в Клевані?

Клеванський госпіталь ветеранів війни “Центр реабілітації пацієнтів зі спінальними травмами” – тут зібрана мультидисциплінарна команда, яка працює над відновленням та реабілітацією пацієнтів. Для кожного визначають план та за допомогою сучасних підходів й обладнання реалізують його. Команда інструкторів першого контакту співпрацюють з завідувачками відділення Русланою Олександрівною, Іриною Олександрівною та реабілітаційною командою, задля досягнення спільної мети.  На базі госпіталю був проведений розширений воркшоп для підвищення обізнаності та самостійності пацієнтів. Саме в цей час там перебували герої нашої історії.

Анастасія поділилась  своїми враженнями: “Ми проходили “міні табір”, інструктори вчили нас володіти кріслом колісним активного типу, які на той час нам надали в госпіталі, вчились долати архітектурні перешкоди, навіть самостійно долали сходи. Пройшли лекції по сексу, урології, адаптація вдома, облаштування житла, спорт для людей з інвалідністю, профілактика пролежнів тощо. Особливо запам’ятався наш перший самостійний вихід в місто на активній колясці, було страшно і захоплююче одночасно.”

Коментар інструктора про роботу з парою

Фісянчук Максим: Олексій та Анастасія приїхали в госпіталь в Клевані зацікавленими в зустрічі з нами, бо попередньо в Дніпрі вже дізналися про нашу роботу. Великим плюсом стало те, що вони приїхали саме тоді коли ми проводили воркшопи. Пара відвідувала всі лекції, ми бачили їх вмотивованість вчитись і отримувати знання. Не дивлячись на природний страх, вони зробили великі успіхи  у користуванні кріслом колісним. На прогулянці містом застосували в реальних умовах отримані навички. З Олексієм ми обмінялись досвідом в онлайн роботі, я надав поради з власного досвіду. Загалом бачу їх активними користувачами крісла колісного.

Які складнощі виникають в повсякденному житті?

В нас не адаптоване житло, головною проблемою є сходи з під’їзду, ми потребуємо допомоги аби вийти на вулицю і потрапити додому. Коли поруч знаходяться інструктори й ти чуєш поради від знаючої людини, яка так само користується кріслом колісним, тобі легше даються ці навички, поки є страх. Архітектурна недоступність, відсутні елементарні пониження бордюру, пандуси якими неможливо скористатись. Раніше дорога до спортивного залу займала 15 хв, тепер нам потрібно 40-60 хвилин аби подолати цю відстань. До травми, ми не думали, про те, що це пониження для когось може бути вкрай важливим, це здавалось неважливим.            

Що ви отримали від першого контакту?

“Ми мало вірили, що можемо жити повноцінно після травми, але зустріч з інструкторами першого контакту, показала нам, що все можливо.”

Окрім інформаційної підтримки та здобутих навичок, мій чоловік отримав крісло колісне активного типу “Pantera”, в мене також  “Pantera”, але придбана батьками одразу після того, як вони дізнались, що активка дасть мені більше свободи в пересуванні. Також отримали засоби гігієни, під час перебування в Клевані. Важливим здобутком є для мене те, що ми почали жити життя, нічого не чекаючи. Записались до спортзалу який відвідуємо всією родиною, щодня виходимо на прогулянки з друзями, хоча раніше було психологічно важко ловити на собі погляди, тицяння пальцями. Ми самостійні в побуті, я готую їсти, прибираю, роблю уроки з сином. Інструктори дали розуміння того, що коляска це просто засіб пересування.

Тепер ми розуміємо цінність універсального дизайну, доступності для всіх верств населення, помічаємо людей з інвалідністю і розуміємо виклики з якими вони стикаються кожного дня. 

В майбутньому я хочу допомагати таким самим людям з травмами покращити якість їх життя так, як нам допомогли інструктори – говорить Анастасія.