З червня 2018 року у 3-х відділеннях реабілітації (Військово-медичному клінічному центрі Західного регіону, Київській обласній клінічній лікарні та Запорізькій обласній клінічній лікарні) почали працювати тренери-наставники, як повноправні члени міждисциплінарної команди.

Від початку роботи тренерів-наставників пройшло вже більше ніж пів року, тому команда TEAM Ukraine вирішили поділитися з усіма короткими відгуками про роботу тренерів-наставників.

У відділенні відновлювального лікування Військово-медичного клінічного центру Західного регіону працює троє осіб, які є користувачами крісел колісних вже багато років, а двоє з них є інструкторами на таборах активної реабілітації.

За цей час вони встигли стати повноцінними членами реабілітаційної команди і це перемога для України, бо нарешті людей, які користуються кріслами колісними перестали сприймати як пацієнтів, яких довічно потрібно лікувати, а почали сприймати як колег, які мають неоціненний досвід і велику мотивацію для запровадження змін у системі реабілітації.


Team Ukraine

Василь Чернявський, старший фізичний терапевт:


«З появою тренерів-наставників у нашому відділенні покращилися комунікативні відносини між пацієнтами і медичним персоналом. Цілі пацієнтів стали більш чіткіші, разом з тренерами наставниками ми стали успішною командою, яка допомагає пацієнтам після травми адаптуватися у суспільстві. Від тренерів-наставників ми отримали сильну підтримку в плані мотивації, для пацієнтів вони стали прикладом, що полегшало роботу всього персоналу.»

Ірина Царук, 32 роки,тренер-наставник, живе з наслідками полірадиколопатії з 5 років:


«Ми є тут для того, щоб допомогти пацієнтам максимально швидко і якісно адаптуватися в соціумі, щоб пацієнти не боялися налагоджувати особисте життя і думати про майбутнє. До 17 років в мене не було поштовху до розуміння, що я є особистістю. Я не знала, що мені робити зі своїм тілом і як поводитися в соціумі. Не вміння долати архітектурні перешкоди заставляло мене сидіти вдома до 17 років. В тому числі це залежало від того, що я не мала хорошого візка. Якщо би в той час як в мене сталося ураження були тренери-наставники, то напевно моє життя було б інше.»

Юлія Амеліна, старший ерготерапевт:


«Багато нюансів, які я раніше не помічала, з допомогою тренерів наставників почала бачити. Навчилася розуміти на що наголосити пацієнтові для успішного виконання завдання.»

Марічка, студентка 5 курсу фізичної терапії, волонтер:


«Я до того як потрапила у госпіталь, не спілкувалася з людьми, які користуються кріслами колісними. Мене вразило, що можна йти разом по вулиці, спілкуватися і не помічати, що я йду ногами, а подруга їде на кріслі колісному.»

Павло Козак, 34 роки, тренер-наставник, волонтерив у госпіталі з 2014 року, живе з наслідками травми спинного мозку з 13 років:


«Зараз я не відчуваю себе тут гостем. Є відчуття того, що ти є частиною чогось великого. Раніше досить окремо були медики і терапевти, не було взаємодії, а зараз тренери – наставники відіграють роль об’єднуючої ланки.»

Ростислав Данилков, лікар невролог, завідуючий відділенням відновлювального лікування з 2003 року:


«Мені стало набагато легше спілкуватися з пацієнтами, набагато легше працювати в команді. Тренери – наставники багато часу проводять з пацієнтами і на командних обговореннях діляться більш глибокими знаннями про пацієнта. Тренери-наставники мають бути обов’язковою складовою команди реабілітаційного відділення, особливо команди яка займається пацієнтами з травмою спинного мозку. Мені з ними дуже комфортно! Не уявляю як буде без них!»

Джерело інформації: Team Ukraine