Яке життя після травми хребта запитаєте ви? – Так, страх і жах. Постійне переживання, нерви і хвилювання про те, як жити і як бути далі, адже ти практично втрачаєш все, що тобі дорого. Так думав і я, до того як потрапив в це прекрасне місце «Табір активної реабілітації!»

Пам’ятаю, лежу я такий весь в собі, нічого не хочеться робити, і тут мені дзвонить невідомий номер. Ти береш телефон, приймаєш виклик і чуєш голос який тобі говорить про те що тебе запрошують на ТАР (для цього я заповнив анкету на сайті) і у мене просто відбирає мову, я нічого не міг сказати крім невиразного: – ага, так, дякую, добре.

Я був шалено радий, я дуже хотів зрозуміти, що мені робити далі зі своєю проблемою, навчиться жити без допомоги сторонніх, знайти нових друзів і найголовніше – це жити далі. Зібравшись з думками і взявши себе руки, я почав потихеньку готувати себе до так званого випробування в житті. Упустимо момент моєї підготовки, так як це банальні речі, такі як виїзди частіше на вулицю, пересаджування на коляску, це не цікаво.

Ось і настав момент коли треба виїжджати в табір. За цей час, а це приблизно місяць після дзвінка я почув дуже багато з боку родичів відмовок чому мені не треба туди їхати, АЛЕ вирішив – значить треба. Добирався до Львова я на машині (у Львові у нас був пункт збору учасників табору), так як відпускати самого на поїзді мене боялися, ми поїхали всі разом на машині, ну так порахували батьки правильніше, мені було простіше змиритися з цим, так як мені потрібно було за всяку ціну потрапити в ТАР.

Ось, нарешті, нас усіх посадили в автобус і ми відправилися на базу, де проходив сам ТАР. Їхали весело, ми практично відразу всі роззнайомились і базікали цілу дорогу, не пам’ятаю навіть як ми і доїхали. Під’їхали ми до корпусу де нас повинні були селити в номери і на скільки відразу стало приємно я навіть не можу передати словами. Кожну людину, яка виходила з автобусу було винагороджено оплесками, це настільки було приємно, що в той момент я навіть перестав нервувати і переживати, ну звичайно поки не настала моя черга виходити. Я був крайнім, ну взяли мене як і всіх. Відразу до мене підійшов мій інструктор і представився, і як виявилося він мій тезка, його також звуть Денис (чудова людина, якого я став вважати своїм старшим братом). Після він взяв мою сумку і ми разом поїхали в номер де я провів свої незабутні дні. Відразу скажу що я не особливо пам’ятаю що відбувалося перші години, пам’ятаю що ми розмістилися і почали знайомитися.

Перший день у нас був ознайомлювальний, ми розмістилися всі в холі і почали розповідати свою історію (отримання травми, чим ми займаємося будинку, для чого ми приїхали в табір, що ми чекаємо від нього і т.п.) розповіли і показали нам графік, розписали нас по групах і відправили відпочивати, готується до завтрашнього дня.

Що було помітно відразу, так це наскільки люди всі добрі і душевні, всі один-одному посміхаються, хто намагається жартувати, щоб розрядити трохи нервову атмосферу і відразу ж стало зрозуміло, що всі ми подружимося і все буде добре в ці дні.

Прокинувшись зранку і вирішивши прийняти душ, у мене ніби все вийшло ідеально, крім того, що коли я пересідав назад на коляску послизнувшись я скотився на підлогу, і в цей момент у мене почалася міні паніка, тому що до цього зі мною такого не траплялося. Покликав свого інструктора Денчика і показавши ситуацію, я думав що буде щось на зразок допомоги як була вдома, але ні, він мені чітко розповів що мені треба зробити, щоб назад сісти в коляску і, знаєте, у мене вийшло! Цілий день я їздив з думками про те, що ось вона самостійність, ось те, що мені треба було ці дні поки я лежав. Після мого маленького успіху, я поїхав знайомитися з графіком який нам зробили наші чудові організатори. Побачив, вивчив, і поїхав на сніданок. Про те як нас годували можна говорити дуже багато, але я скажу одним словом – смакота.

Та настав час тренувань, і це те, що я полюбив напевно на все своє життя і тепер без спорту я не можу себе навіть уявити. Тренувань у нас було три в день. Перший день у мене тренування були зі стрільби з лука, настільний теніс і техніка їзди, другий – загально-фізична підготовка, аеробіка, техніка їзди і так поперемінно по днях. Тепер про кожен окремо:

– Стрільба з лука.

Ну дуже цікаві тренування, для мене це було нове і шалено захоплююче. Коли ти випускаєш свою першу стрілу, йде просто величезний приплив адреналіну. І тобі хочеться ще і ще. У мене не особливо виходило, але відчуття ці не передати.

– Настільний теніс

Ці тренування проходили для мене на одному диханні, так як мені подобається теніс і у мене, як не дивно, вийшло грати в нього практично одразу, хоча роки три ракетку в руці не тримав (ну напевно досвід не проп’єш).

– Техніка їзди

І куди ж без нашої улюбленої техніки їзди. Це для нас найголовніші навички, адже без них пересуватися на вулиці, долати перешкоди нереально. Особливу подяку хочу висловити інструкторам за те, що підтримували мене, хоча у мене дуже погано виходило. Вам величезний респект.

– Аеробіка

Ось хто міг подумати що аеробіка це така класна річ, адже вона тренує не гірше фітнес-клубу, а в деяких моментах і краще. Дуже багато для себе дізнався нового і цікавого. А ще круто що всі вправи можна робити під музику.

– Фізо (я його так називаю)

Ну і куди без мого улюбленого фізо (спортивний зал) адже красиве, здорове, накачане тіло це саме ТАК. Спортзал для мене це дуже багато. І величезне дякую інструкторам, за персональні тренування з кожним. Допомога вашу і підтримку.

А ще у нас були лекції, практично кожен день, з яких можна було винести для себе щось корисне, було дуже захоплююче, особливо одна тема =)

Тренування-тренуваннями, лекції-лекціями, але не це було головне. Для мене головне – це атмосфера, яка панувала в таборі, адже кожен один до одного був люб’язний і добрий, кожен один-одному допомагав якщо щось не виходило. Я знайшов стільки друзів і рідних душ, скільки не було, напевно, за весь час. Це дуже приємно, коли ти можеш підійти до будь-якої людини, і він буде з тобою добрий і в той же момент чесний. Круто було коли ти в будь-який момент можеш виїхати в хол і там хтось радий буде з тобою поговорити. Спілкування – ось що мені сподобалося найбільше в таборі. Кожен, хто був зі мною в ці дні будуть для мене частинкою того, що допомогло повернути мені впевненість у собі.

Величезне дякую всім хто допомагав нам скрізь і завжди – чи то на техніці їзди допомогти піднятися, коли впав або підстрахувати, коли ти намагаєшся впоратися з перешкодою, чи то трохи м’ячики на тренуваннях з настільного тенісу зібрати, чи просто підтримати в скрутну хвилину, коли щось не виходить. За посмішки, які дарували ви нам. Ці люди величезні молодці, адже вони роблять дуже добру справу.

Інструкторам також величезне дякую. Ви дуже багато чому нас навчили і саме ви ті люди, які заслуговуєте пам’ятники, за ваше терпіння, розуміння і вашу допомогу нам.

Великий уклін Пчолкіну Віталію за те, що запросив мене і за те, що дав можливість зрозуміти, що життя не закінчується і треба рухатися далі.

Приїхавши додому, я побачив, наскільки змінилася моя життя. Зустрівшись з друзями, вони відразу мене не впізнали і сказали що таким щасливим і закоханим не бачили мене дуже давно, закоханим у життя і не тільки ;) У мене знову загорілися очі і як сказав мені мій друг «Ось він, Жижка якого я люблю!»

Ми почали будувати мені особистий будинок для того щоб я міг далі будувати своє життя, сім’ю, кар’єру спортсмена. Будинок, в якому буде все доступно і максимально зручно для мене.

Я почав кар’єру спортсмена, у чому мені допомогли люди з Інваспорту. Прийшовши в організацію для мене відкрилося дуже багато перспектив і пропозицій, я навіть спочатку розгубився, для чого саме я приходив і яким видом спорту я хотів займатися. І зараз я буду максимально викладатися для того, щоб досягти своєї мрії і цілі, щоб мною могли пишатися мої рідні і друзі.

І підведемо разом, що для мене все таки був цей табір:

Для мене він став ковтком нового життя, він розв’язав мені руки і дав зрозуміти, що життя не закінчується після травми. Я навчився всьому що потрібно, щоб робити все самостійно. Саме ТАР, і люди які були зі мною разом, допомогли мені і дали поштовх далі в життя. Я знайшов нових друзів, справжніх друзів, людей який мені стали дуже дорогі і яких тепер я вважаю своєю сім’єю. Завдяки табору я почав здійснювати свої мрії дитинства.

Жижка Денис
м. Кропивницький
учасник табору АР
27.05-07.06.2017